Чого я навчилася (Авторка: Ніхто, Яка Побувала Всім)
Легко журитися за тими життями, яких ми не проживаємо. Легко жалкувати, що ми не розвинули інших талантів, не погодилися на інші пропозиції. Легко жалкувати, що ми не старалися краще, не любили відданіше, не витрачали ощадливіше, що ми не такі популярні, не граємо в гурті, не поїхали в Австралію, не погодилися піти на побачення чи, хай йому чорт, просто більше не займалися йогою.
Жодних зусиль не потрібно, щоб сумувати за друзями, яких ми не завели, роботою, за яку не взялися, людьми, з якими не одружилися, й дітьми, яких не народили. Неважко бачити себе крізь лінзу інших людей і хотіти бути всіма калейдоскопічними варіантами себе, яких хочуть від вас вони. Легко жалкувати й жалкувати без кінця, доки наш час не спливе.
Але справжня проблема не в життях, яких ми не проживаємо. Проблема - в жалях. Це від них ми сохнемо і в'янемо, почуваємося найгіршими ворогами собі й людям.
Ми не можемо сказати, були б оці інші варіанти нас кращими чи гіршими. Ці життя відбуваються, так, але й ви теж відбуваєтесь, і на цьому й варто зосередитися.
Звичайно, можна скрізь побувати, познайомитися з усіма й випробувати кожну справу, але більшість того, що ми б відчували за кожного життя, у нас є й так. Нам з треба зіграти в усі ігри, щоб дізнатись, як це - перемагати. Нам не треба почути всю музику на світі, щоб розуміти музику. Нам не треба перекуштувати абсолютно всі сорти з усіх виноградників, щоб знаходити приємність у вині. Любов, сміх, страх і біль - це універсальні валюти.
Нам потрібно тільки заплющити очі й відчути смак напою, що стоїть перед нами, прослухати ту музику, яка грає. Ми живі настільки ж цілком і повністю, наскільки в будь-якому іншому житті, і маємо доступ до того самого спектра емоцій.
Нам просто треба бути однією людиною.
Нам потрібно відчути лише одне буття.
Нам не треба робити все, щоб бути всім, бо ми вже нескінченні. Поки ми живі, в нас завжди перебуває майбутнє з багатогранними можливостями.
Тож будьмо добрими до людей у їхньому власному існуванні. Підводьмо погляд від того місця, де перебуваємо, бо, хоч де ми стоїмо, небо над нами нескінченне.
Учора я знала, що в мене немає майбутнього і що я не можу прийняти життя, яким воно є зараз. А сьогодні те саме безладне життя сповнене надії. Потенціалу.
Неможливе, гадаю, відбувається в ході життя.
Чи моє життя чарівним чином звільниться від болю, відчаю, горя, страждань розбитого серця, труднощів, самоти, депресії? Ні.
Але чи хочу я жити?
Так. Так.
Тисячу разів так.
Ваша оценка
PandaReader15 ноября 202138
MarinaSytnenko2 ноября 202155
