Не читайте, діти, коментарі
Назва книги в українському виданні "Дивані експерти", на мою думку, більше привертає увагу, ніж видання російською: "Смерть експертизи" (який, до речі, є дослівним перекладом з мови оригіналу). Проте, на пострадянському просторі ця книга стала досить популярною і пробула на полицях магазинів чимало часу. Можливо, це частково тому, що автор є експертом в міжнародних відносинах з радянським союзом (нині вже розваленому), звідси він наводить багато прикладів з життя цих країн. Дивно, але тут навіть фігурують деякі події з російсько-українських відносин. А після цитування "Братів Карамазових", я абсолютно переконався, що він дійсно експерт у своїй галузі, бо цей твір знає далеко не кожен іноземець.
Протягом читання мимоволі прицінюєшся до автора: чи він часом не любитель авторитарного підкорення? Чи часом не страждає від нарцистичного звеличення себе? Слава богу, ні те, ні інше не підтвердилося. У людини урівноважений неупереджений погляд на предмет, цілком тверезе оцінювання фактів, як і личить справжньому експерту.
Після прочитання книги ви ГАРАНТОВАНО будете всюди звертати увагу, хто саме дає пораду: експерт або дилетант.
Коли обиватель вчить або дорікає професіонала, це зазвичай виглядає убого. На жаль, в коментарях до порад нутриціологів, арт-критиків, дерматологів і т.д. я бачу це на кожному кроці. За відчуттям, настільки неосвічена поведінка публіки стає все виразніше.
Що особливо дотикає своєю правдивістю і актуальністю - опис проблеми з вищою освітою. На мій подив, там ситуація дуже нагадує наші реалії. Я гадав, де-де, а в Америці освіта знаходиться на вищому рівні. Виявилося, що наші давно наболілі проблеми ті ж самі і там. Звичайно, все ж я схильний вважати, що в Америці все не настільки сумно, як у нас. Що стосується початкової освіти - я вчився в протилежних описуваних у книзі умовах. Вчителі поводилися так, як забажається, не дотримувались мінімальної педагогічної етики, жбурляли предмети, не допомагали учням у разі виникнення труднощів, був присутній буллінг, загрози з їхнього боку, абсолютний і беззаперечний авторитет тільки їхньої думки. Чи були вони експертами? Навіть при тому, що я не знайомий зі сферою шкільної освіти, однозначно - тільки одиниці є експертними вчителями. Як бачимо, крайнощі тут, і крайнощі там. Немає нічого приємного ні в одній із ситуацій.
Автор, на мою думку, не відповів на абсолютно логічне запитання: як бути з тим, що одні експерти висловлюють одну думку, а інші - іншу? Є чимало сфер, де вчені досягли майже повного консенсусу, але існує багато тем, де думки розходяться. Як бути з цим?
Часом з'являється враження, що автор хоче загнати читача в почуття провини, що йому цілком вдалося. Здається, він намагається наполягати на тому факті, що я, як звичайна людина, ні в чому не розбираюся і маю поверхневі знання про все.
Іноді в його висловах прослизає консерватизм по відношенню до сучасних трендів (в одязі, наприклад), які не стосуються його професійної сфери, не шкодять будь-якому іншому експертному співтовариству і відносно нешкідливі.
У розділі про освіту Том Ніколс докладно пояснює, як з'являються на світ фальшиві професори, науковці в університетах. Їхні дисертації, а потім і наукові роботи сповнені плагіату, вони не проводять реперзентатівних досліджень і т.д. Але в той же час, ми повинні довіряти їм як експертам. Він точно впевнений, що це хороша ідея?
Ще один мінус книги - багатослівність (як і в моїй рецензії))) Автор висуває досить зрозумілу, відому та цілком очевидну тезу і починає доводити її, наводити безліч прикладів, свідчень і т.д. В іншій главі він знову повторює ту ж саму тезу іншими словами, вплітає її ще з однією думкою... в підсумку величезну частину книги становить вода. Тези здаються "занадто доведеними", тому з'являється відчуття, що автор нам їх дуже наполегливо пропонує.
Як мені здалося, відповідь на питання "Що ж з усім цим робити?" прозвучав туманно. Але одне я запам'ятав добре:
Нехай це звучить трагічно, але я думаю, що можливим розв’язанням може стати небачена катастрофа. Це може бути війна або економічний колапс. (Маю на увазі масштабну війну, що торкнеться Америки більше, ніж віддалені конфлікти, де б’ються хоробрі добровольці, або справжню велику кризу, а не просто економічний спад початку ХХІ століття).
Що найдивовижніше, цей колапс таки стався через рік - як на його заклик, ковид впав на наші голови. Подивимося, що станеться далі, але на цьому тлі американці вже обрали справжнього політика президентом - Джо Байдена.
3 понравилось
