Так, але…

Як написано на однім мурі: кури, бухай, рожай дебілів.
Пишемо собою надлюдський епос.

От у цьому сенс життя, сказав мені один тамтешній інтелігент. У нас це всі знають, що найголовнішим у житті є смачна їда, добрі напої і говорити, говорити, говорити з кимось, часом обніматися і цілуватися, потому добре спати. І чекати наступного доброго вечора, бо перед тим буде страшна виснажлива праця на самоті.

З одного боку, Україна – це Європа, тут такі самі люди, почуття, тут європейська культура й історія, вона безпечна, сентиментальна, привітна, багата, з певного погляду вона європейськіша у своєму часовому відставанні від визнаної Європи. Але, з іншого боку, вона є дивною, екзотичною, загадковою, переповненою красою й абсурдом, нераціональною, суворою і жорстокою у наймальовничіших моментах.

У кожному разі ти вже винен, щойно переступаєш поріг будь-якої установи.

Усі наші структури будуються за принципом тюрми.

Відсутність певної властивості є не нічим, а проявом наявності відсутності: те, чого нема, несогірше проявляється у саме такий спосіб.

Сни - наша остання інтимна територія.

Коли людині минає сороківка, то, порпаючись у спогадах, буває тяжко встановити, що було насправді, а що приснилося.

Весь світ - бардак. До того ж проти тебе.

Слова - це найвище досягнення людського виду.

Бути добрим кимось може бути однаково кайфово і мучівно.

Все, що було, є присутнє тут у вигляді того, яким ти тепер є.

Щастям є, власне, та вузька вимріяна смужка, до якої варто йти, але за яку не слід переступати, щоб одним кроком не перетворити все добре на безповоротно зле.

Не усвідомлення, не осяяння, не просвітління є суттєвим, а спосіб передачі світла.

Реальність - це освітлення. Від рівня і способу освітлення залежить те, що є, і те, чого нема.

Уся історія - це схема передачі світла.

Йому сороківка, а що він відкрив. Колумб у такі роки вже відкрив Америку. А він - кілька тисяч фляшок і пару дверей не туда.

Переважна більшість людей мало що мала. Переважна більшість із них хотіла мати більше.