Коли сніг пахне мандаринками

Не хочу поганити цю книгу своїм негативним відгуком, бо, по великому рахунку, проблема не в книзі, а в мені - тому не сприймайте цю рецензію надто серйозно. Бо це взагалі не мій формат, не мій стиль і не моя тематика, але хто ж мені про це сказав би до того, як я почав читати чергову збірку українських авторів. «Коли сніг пахне мандаринками» - це колекція пересічних дитячих оповідань з поверхневим підтекстом на тематику зимових свят. В багатьох історіях повторювались основні мотиви - головний герой підліток, мати-одиначка та нездійснена заповітна мрія. А деякі навпаки були настільки оригінальними, що вони, чесно кажучи, видались радше дивними ніж справді цікавими. Атмосфера різдвяних свят в більшості творів описана досить банально, та й сюжети де-не-де схожі (за всю книжку десь три оповіді були про дитину, яка хоче собі кота чи собаку від Святого Миколая) Єдиний визначний для мене твір із всього сумбурного коктелю авторів - це «Давайся знати», про листування внука з дідом. Попри все, я не буду казати, що ця книга якась погана і не варта вашого часу, бо тут грає роль радше питання смаку, ніж об‘єктивності, адже книжка в першу чергу дитяча. Та й таке…