Проповідник. Книга 5

- Да сколько ж тебе лет?
- Я - ровесник века, дружище.

- Вы с "Кассом" сдружились весьма крепкого и крайне быстро, да ?
- Ну... да. У нас общее чувство юмора...
- Ах, да. Глупое и нездоровое.

Хорошая новость: в доме нет крыс. Плохая новость: этих ублюдков сожрали тараканы.

- Твоя мамаша все ещё отсасывает за пять центов ?
- Не-е с тех пор, как я выбил ей все зубы, она берет десять.

Молись о седьмой пуле

Якщо мені хочеться погратися в сніжки, я піду і гратимуся в сніжки. Я не дозволю всякій гиді заважати мені робити те, що я люблю з двох років. Але ти?
Тобі треба її пережовувати, й довго-довго виношувати думки... І вперто думати про погане, допоки тебе зсередини не зжеруть тривоги.

Тож сьодні, замість вособлювати ввесь час всіх і кожного мрії, я просто втілюю власні.

Пелюсточко, ми, хлопці, мусимо бути чемними з вами, леді. Так нас виховують... Може, то натомість, за не таке веселе жіноче життя.

Це помага - знати, на кого я можу рівнятись. Це дає надію.

Клянешся, шо зробиш що завгодно заради якогось чувака, і все, чого очікуєш, це разок врятувати йому сраку. Скажімо, замість нього прийняти у груди багнет якогось косоокого - щось таке, легеньке... Останнє, що, в біса, приходить на ум - це через йобаних тридцять років розповідати правду його синові.

Різних їбанутостей я надивився. Але ця, мабуть, найприпизденіша.

Ой йой, чув я таке й раніше. "Ти не бував там, де були ми, то як ти можеш наїжджати за нас за те, що ми поводимося, як дикуни?"

- Отаке-от я отримав? Старайся бути гідним, старайся бути справедливим до людей - і це така мені йобана винагорода?

• Ну-бо стоп, пілігріме... Шось не пригадую, щоби хтось шось казав за якусь ви-нагороду