Месопотамия

Він розвернувся й пішов, важко орієнтуючись у липневій темряві й слухаючи шепоти у власній голові. А щоби вона не згубила його й не відстала посеред ночі, весь час говорив, говорив, аби вона йшла на його голос, аби рухалася за ним і не лишилася сама.

Жінки, здатні ділитися ніжністю, здатні викликати ревнощі й зупиняти депресію.

Все знаходиться поміж рік і все звідти починається – і всі історії, і вся любов.

З нами стається лише те, чого ми хотіли,
або те, чого ми боялись. Питання лише,
що переважить – бажання чи страх.

З жінками йому не щастило, їм із ним - так само.

Маючи вибір, завжди обирай свободу,
граючи в меншості, тримай глуху оборону.

Тому де б ти не кинув якір, де б не зійшов у порт,
тримай своє серце відкритим для всіх вітрів.
Навіть коли на ранок будеш блювати за борт,
тримайся лише за те, за що триматись хотів.

Справжній запах весни – це запах нашатирю.

Чим краще книги ти читав, тим гірше спиш.

Нас убиває слабкість, яку ми тримаємо в собі, позбутись якої нам так шкода. Вона вижирає нас із середини, наче вірус, вона не дає нам приймати правильні рішення, триматись за близьких нам людей, вона робить нас приреченими, хоча насправді ми такими не є.

Відсутність достатньо прозорих механізмів, [...] що забезпечують наше просування соціальними ліфтами, часто навертає нас до справ засадничо інтимніших, як от родинне життя, церковна заангажованість чи просто щоденні медитації. Хоча в більшості випадків усе закінчується наркологією.

Рано чи пізно настає той час, коли кожен хлопчик має приставити ножа до батьківського горла. Питання лише в тому, що робити далі.

Кожному з нас буде що розповісти по смерті,
хоча жоден із нас не вірить в її можливість.

Адже кожен нормальний поет
може спинити своїми словами
будь-яку кровотечу.

Любов - це вміння дивитися, як усе народжується.
Як помирає.
Як народжується знову.

В любові найголовніше -
не вірити тому, що говориться.
Вона кричала: "Лиши мене в спокої",
намагаючись сказати:
"Розірви моє серце".
Вона відмовлялася
говорити зі мною,
насправді відмовляючись
видихати повітря.

Так, ніби хотіла зробити
мені ще гірше, ніж є.

Так, ніби найбільша наша проблема
була в повітрі,
яким ми дихали.

В чому сутність поезії?
Писати про те, що всім давно відомо.

На пошуки кращого життя зі своїми меблями не рушають. Їх лишають тут - тліти й помирати.

Що робить більшість із нас, зіткнувшися з чужою смертю? Зазвичай ми намагаємося не реагувати, аби не привернути її уваги. Ми просто робимо вигляд, що смерті не існує, не помічаючи померлих і не думаючи про живих.