Тигролови

Давно придивлявся до цього роману, але все ніяк руки не доходили. І ось одна з цілей виконана. Книга прочитувалась досить довго, хоча мова якою написана книга не важко я добре сприймається. Ось як би цю книжку я прочитав у підлітковому віцівона напевно сподобалась мені набагато більше. Тоді я захоплювався пригодницькими романами, особливо чоловіки схожі на Тарзанів і де обов'язково є лінія кохання. Але нажаль тоді ця книга промайнула скрізь мене, хоча мабуть якось повинна була відмітитись на уроках української літератури.

Книга дещо автобіографічна, тому важко відійти від постаті автора і не ототожнювати його з головним персонажем – Григорієм Многогрішним. Герой вийшов фактурний, справжній лицар та козак, на заході його би охрестили суперменом. Так в свої 25 років, мав безліч талантів, головною з яких був залізний характер. Такий що йогоокремо стерегли вартові при перевозі в поїзді на місце каторги. Але він такивтік. От саме ця суперменська лінія, героїчна постать і дещо змазує загальне враження від роману, хочеться більшої гри характерів, більшої натуралістичності. Хочеться щоб у головного героя було більше демонів на душі, а не тільки залізна воля та сильні руки, та ще спогади про катів. Ще виникає питання – «щож він встиг до 25 років такого скоїти, щоб його так переслідували»?

Перша частина книги це суцільне філософське розглядання ролі особистості, українців та інше. Описання красот сибірської природи, та людей які мандрують в поїздів здовж безкраїх просторів Сибіру. Ти налаштовуєшся на певне філософствування ідалі, чекаєш що в цьому ритмі і піде історія – 60% філософських думок, 20%опису навколишньої ситуації, 20% розповіді про головного героя. Але ні, після втечі Григорія фокус уваги переходить на нього і історія переходить в пригодницький жанр, начебто за письмовим столом якогось Гессе змінив Джек Лондон. Пригодницька лінія продовжується до кінця. Герой потрапляє в сім'ю емігрантів з України – Сірків. Вони займаються полюванням та промислом, інколиполюють на тигрів. Звідки і пішла назва роману.

Сірки такі ж самі супермени як і Григорій, тому він добре вписується в їх компанію істає серед них наче рідний. Ще закохується в доньку старого Сірка – Наталку, яка є своєрідною бой-бабою, такою як в приказці.

Автор добре описує побут та звичаї переселенців в Сибіру. Види охотницького промислу видно йому добре знайомі, такі як пантування, чи ловля риби, чи навіть полювання на тигра. Все це він детально описує, починаючи від реманенту який беруть з собою на полювання і закінчуючи стратегією лову.

Книга сама по собі добра і читати її слід, але краще за все вона сприймається в підлітковому віці.

Патріот... Та українська література мені вперто не йде. Вона правдива без сумніву, та... занадто багато там жалю до самого себе. Усі бідкаються, плачуть, говорять про нелегку долю та приреченість. І така привязаність до минулого мене лякає, інколи мені здається, що саме через те ми і страждаємо... ми заганяємо себе в роль жертви.
Потрібно міняти нашу ментальність на оптимізм!!!
Так як книжка була подарована, вирішив дочитати її до кінця, і... мені неабияк сподобалось. Звичайно, не обійшлось там без уроків жалю до себе, та... яка історія!!! Безліч плюсів стерли невеличкий мінус. Це розповідь про людину, котра не здається, котра береже в собі добро, незважаючи на сурове оточення; Це книжка про сміливість... людську і не тільки! От так... Не пишу багато, Вам скоріш потрібно іти читати "Тигролови"
Ставлю пятірку і рекомендую усім!

Это была одна из двух книг, которую я хотела прочитать на украинском языке. У меня с украинской прозой в отличие от поэзии в школе не сложилось. "Тигроловов" мы проходили в 11 классе, мне понравилось краткое, но Багряний в своё время был запрещённым писателем в СССР, а значит и его произведения не издавались. В наше время, полагаю, книги его были переизданы, но до наших библиотек они так и не дошли. А в то время я просто до конца ещё не понимала, что можно в электронном виде читать. Поэтому в школьные годы полноценного знакомства с этим произведением у меня не сложилось.
И вот наконец-то я прочла "Тигроловов". Честно говоря, ожидала намного большего.
Абсолютно не понравилась шаблонность и стереотипность персонажей. Если парубок, то обязательно смелый, умелый, в общем настоящий казак. Если дiвчина, то красивая, скромная, работящая. Исходя из этого получаются идеализированные образы. Ещё, конечно же, злой, ужасный майор НКВД, которому почему-то Григорий не даёт покоя. Никакого личного противостояния там и не видно. А вот за что именно главный герой попал под репрессии, так и не сказано, только общими словами, что был патриотом, любил свою землю и т.д. А может, это было связано с его профессиональной деятельностью? Тема, с которой по сути начинается произведение, так до конца и не раскрыта.
А как же всё-таки Григорий выпрыгнул с поезда? Автор же утверждал, что до него никому не удавалось оставаться в живых в случае попытки выбраться из поезда?
Нет глубины образов и раскрытия характеров. Зато есть чёткое деление на положительных и отрицательных героев. Почему такое малое разнообразие имён? Два Григория, две Наталки (а чего там со всей семьёй парня и конкретно сестрой так ничего и не сказано). И я не совсем понимаю хода автора в том, чтобы героев делать потомками известных казачьих родов.
Для менее наиболее раскрытым образов стал пёс Заливай. Вот его особенности, преданность и верность хозяйке прописаны очень хорошо.

Его везли в далекий край на эшелоне смерти, но кровь – великая сила, и праправнук гетмана Демьяна Многогрешного не сдался и спрыгнул с мчащегося поезда во тьму, к свободе, пусть бы и на смерть.
⠀
«У смелых счастье всегда есть». Главный герой – Григорий – находит свое место в этом мире, обретая в чужих ему землях дикой Тайги семью и любовь.
⠀
Багряный наделил этого смелого и неукротимого потомка казака той жаждой жизни, которой мог бы позавидовать даже персонаж Джека Лондона. Ни зло человеческое, ни мощь природы не смогли склонить перед собой его голову. В нем ощущается та сила, в которую невозможно не поверить, которой нельзя не восхититься. ⠀
Покорила меня и семья охотников, которые голыми руками могли словить живого тигра. Вообще и процесс добычи молодых рогов (панты) изюбра, и охота на диких кошек – все это безумно захватывающе!
⠀
Удивилась, узнав, что автор написал этот роман за 14 дней. При этом все персонажи проработаны, сюжет интересный, пейзажи прекрасны.
⠀
И сердце мое ёкнуло в конце повествования, ибо ничего не может быть более трогательным, чем безрассудная верность.

И вот я, наконец-то, прочитала это произведение! Произведение с таким громким многообещающим названием и мимо которого я успешно пролетела в школе. Конечно, это произведение на слуху, да и знакомые очень посоветовали обязательно прочитать… Вот и решилась. Спасибо «Классикам»!
Скажу сразу – ожидала много большего. И не то чтобы произведение плохое. Нет. Очень даже хорошее. Ведь оно написано потрясающе красивым украинским языком, оно раскрывает такой понятный сюжет и такую важную проблему человечества: проблему борьбы с несправедливостью, жестокостью и гнетом. Проблему борьбы добра и зла. Но вот, черт побери, не зацепило. Попробую объяснить почему.
Во-первых, очень много рефлексии. То есть много размышлений, описаний природы… Хотя, я верю, что природа не может не быть красивой. И я не против ее описаний. Но вот именно в «Тигроловах» этих описаний ну слишком много. И это показалось мне лишним.
Во-вторых, мне не хватило остросюжетности. Хотя событий в повествовании хватает, но опять же – не зацепило.
В-третьих, главные герои – или же позитивные или чисто негативные (майор Медвин). А я такого четкого разделения не воспринимаю. Конечно, автор показывает Григория не идеалом. Но вот члены семьи Серков – идеалы. И вот я не могу с этим и не согласиться, но от этого их идеализма (и в поведении, и в восприятии) как то приторно становится. Хотя… С другой стороны, может быть, что автор специально Серков сделал такими (образцовыми что-ли), чтобы человек (читающий ли роман, встречающийся им в романе) смог увидеть тот позитивный полюс и выбрать сторону добра? Очень даже возможно.
Также хочется добавить, что по-настоящему мне не один персонаж не понравился. А может они и не должны были понравиться. Но с другой стороны, радует наличие в произведении следующих вечных вопросов человечества: вопросов относящихся к моральному выбору человека, от которого зависит будущее; вопросов справедливости и наказания; выживания в трудных природных условиях; укрощения дикой природы; целеустремленности и воли; родственных взаимоотношений и любви, наконец. Куда ж без любви… Читаешь и волей не волей думаешь, а как бы я поступила, а как правильно? Но многие вещи автор все-таки к моему разуму донес: надо уметь учиться новому, надо выходить за рамки предложенного, чтобы защититься. Надо иметь жизненные принципы, силу воли и силу в принципе, чтобы любить… Чтобы выжить. Чтобы не прогибаться под изменчивый и в большинстве случаев жестокий, несправедливый мир и двигаться вперед.

Твір, який я намагалась прочитати рік.

Моє знакомство почалося ще у 2014 роцу, коли цей твір потрібно було прочитати в 9 класі. Але я закинула її, тому що готувалась до іспитів.

У цьому році я ще раз спробувала. Мені здавалось, що минулого разу я прочитала лише сторінок 100. Так я й жила, а виявилось, що мені залишалось лише 40 сторінок до кінця!! Лише витратила свій час. Краще б дочитала тоді, коли й почала.

Цей твір дуже важкий для сприйняття. І так не лише зі мною, а й з моїми однолітками. Нам дуже важко читати перші розділи. Треба намагатия, примушувати себе читати. Бажання продовжувати знайомство з твором зникає десь на 5 сторінці. Але. Твір входить до літератури, яка буде на ЗНО!

Якщо тобі було так важко, як і мені, то знай, останні сторінки найцікавіші!

Розв`язка дуже неочікувана! Я з захоплення спостерігала за героями, до яких так звикла. Я вболівала за долю кожного до останнього.
Не хочется кидати спойлери, та я не можу не сказати, що Заливай - найкращий літературний пес.( з усіх, що я бачила у книгах). Його вірність та відданість господарям... Я гадаю, що він все-таки знайшов їх. Інакше бути не може. Адже сміливі мають щастя...

8/10

Дивно трохи, проте ця книга не визвала тих емоцій по другому прочитанню, які визвала вперше. Можливо тому, що вдруге я її прочитала після "Саду Гетсиманьського". Думаю, більшість тих, хто читав цю книгу погодяться зі мною, що на її тлі "Тигролови" не викличуть захоплення.
Для 10 -11 класу це саме воно. Взагалі, письменники повинні намотати на вуса, щоб сподобатися школярам, необхідно написати для них пригодницький роман, де головний герой супер мен, отримує вірну кохану після багатьох поневірянь, носить прізвище відомого історичного діяча та має подолати ведмедя. А ще важливо, щоб роман включили до шкільної програми. І це не іронія, бо, на жаль, школярі ненавидять укр літ, оскільки українська література вже стала занадто хрестоматійною, а твори настільки незрозумілі малятам, що вони внутрішньо починають ненавидіти того Шевченка, Франка, Лесю Українку та Панаса Мирного ..оце і все, що вони будуть пам'ятати...а ось Багряного запам'ятають)
Щодо самого роману, то запам'яталась вірна і ніжна закоханість, мужність, героїв...
Факт, роман був написаний протягом 14 днів за кордоном. Хто на такий подвиг здатен зараз?
А потім його блискавкою переклали на багато мов і ним зачитувалися європейці. Приємно.
Несподобалось вбивство ...
Відчуваю, що буду ще його перечитувати і не лише "Тигролови"...

Нашла старую-старую запись из дневника о времени прочтения этого, эм... творения.

"Цитата из "Тигроловов":

Невольник чести, черт побери! Написал ПРИЗНАНИЕ НА СНЕГУ в Тайге... Детский сад... Мать, что тут скажешь?! Ну зачем так утруждаться - можно было написать пальцем в воздухе, или попросить Таежную Нимфу передать "устное признание"... М-да, гЭний, он и в Тайге гЭний...

Товарищ аффтор, восстань и выпей йаду!

@настроение: Возмущенное!

Я в шоке!!!

ОНИ ТАКИ ПОЛУЧИЛИ ЕГО ПОСЛАНИЕ! Об этом написали в газетах...

Аффтор... Ох, аффтар.... О мертвых либо хорошо, либо никак, но ведь считается, что литература делает человека бессмертным... Так что... Восстань из гроба, аффтор! И повесься, выпей йаду, аффтор, убей сИбя ап стенку!

У меня нет слов... Знаете, аффтор, что бы с вами сделали современные критики?! О, как вам повезло, что вы не знаете!

Сожгла последний лист. Бросила пылающее творение в баночку и долго смотрела на огонь. Красиво. Говорят, рукописи не горят... Но распечатки подобных тффарений - пылают, еще как! Доказано! В комнате приятно воняет паленными "Тигроловами"...

УРА!

Ну все. Философия форева... Пошла философствовать на пропахший жженой литературой балкон! :nafig:

18:05
Черт, в комнате дико воняет паленной бумагой... М-да. Я включила не почищенный кондиционер на проветривание - может поможет? А то открытый балкон явно не спасает...

Ну почему у меня все не слава богу?!" (с)