Енеїда

Впрягла в гринджолята павичку,
Сховала під кибалку мичку,
Щоб не світилася коса:

Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах:
А те шепнула сука Геба...
Юноні взяв великий жах!

І що його покійний дядько,
Паріс, Пріамове дитятко,
Путивочку Венері дав.

Но гірш за те їй не любився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру звав;

Еней був тяжко не по серцю
Юноні, - все її гнівив:
Здававсь гірчійший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив:

Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насаджували повні,
І куди очі почухрав.

Не розглядівши, кажуть, броду
Не лізь прожогом першим в воду,
Бо щоб не насмішив людей.

Замечу кстати, не речами
Питают войско, а харчами,
И воин без вина — хомяк.
А без прелестницы-злодейки,
Без битой меченой копейки
Нам воевать нельзя никак.

Другим ми часто пророкуєм,
Як знахурі, чуже толкуєм,
Собі ж шукаєм циганок.

Пішли, розвивши короговку
І сльози молодьож лила;
Хто жінку мав, сестру, ятровку,
У інших милая була.
Тогді найбільш нам допікає,
Коли зла доля однімає,
Що нам всього миліше єсть.
За милу все терять готові:
Клейноди, животи, обнови,
Одна дороже милой - честь!

Хто не чув про моторного парубка Енея? А про Юнону, сучу дочку? Ото ж бо, знають всі, що це герої славнозвісної поеми Івана Котляревського "Енеїда". Правду кажучи, читала я цей твір без особливого захоплення, скоріше з програмного примусу. Але треба віддати належне Котляревському як класику української літератури, корифею українського театру. Єдина ремарка - набагато легше твір сприймається після попереднього ознайомлення з критикою.

Чого передо мной лукавиш,
Не дівочка я в двадцять літ.

Так в армії колись велось:
Коли влюбився чи програвся,
То пуншту хлись — судьба поправся!
Вєселлє в душу і влилось!

Жiнки! коли б ви бiльше їли,
А менш пащиковать умiли,
Були б в раю ви за сiє.

Мужича правда єсть колюча,
А панська на всi боки гнуча,

Цікаво, що Котляревський в "Енеїді" жодного разу не згадує картоплі, хоч її за життя письменника почали культивувати на Україні. Досить швидко вона вийшла в число головних городніх культур. У "Салдацькому патреті" (1833), перелічуючи виставлені на ярмарку овочі, Квітка-Основ'яненко називає і "картохлі, що вже швидко хліб святий з світу божого зженуть".

Вблизі тут був намет Серрана,
На сього Низ і наскакав;
Він тілько що роздігсь з каптана
І смачно по вечері спав.
Низ шаблею мазнув по пупу,
Зад з головою сплющив вкупу,
Що із Серрана вийшов рак;
Бо голова між ніг вплелася,
А задня вгору піднялася;
Умер фигурно неборак!