Кокліко

Рецензии

• 

  111289

  9 марта 2021

  В друзья

  "- Візьми якось із собою в Париж, - Валя глянула на мене, і я зрозумів, що Дніпропетровська насправді достатньо. Війна, як у нас це називали, інтенсифікувалася, і Париж здавався в цій ситуації непристойним, немов стара повія з вулиці Сен-Дені"

  Яка вона, книжка про пам'ять? Місцями болюча, місцями швидка, а в самому кінці щемка. ⠀ Читати "Кокліко" - це повертатися назад у часі, у той 2014-й, який врізався в національну свідомість. Читати про те, як все тільки починається - це розуміти, що зараз, на початку 7 року війни, статистика загиблих уже давно знаходиться на рівні лякаючих цифр, а ми навчилися жити з війною. ⠀ Весь час мене не покидало якесь відчуття спонтанності, сюру - як у пришвидшеному діафільмі, коли не встигаєш слідкувати за картинками і всі вони зливаються в одну. Спочатку ввімкнулося відторгнення, але, закривши "Кокліко", прийшло розуміння: тоді так і було. Сюрреалістично, спонтанно. Події накладаються одна на одну, калейдоскоп пришвидшується, а війна набирає обертів. ⠀ Книга, у якій особистий фронт головного героя і загальний фон державних подій доповнюють один одного. Нестабільна психіка, нестабільність у країні. ⠀ Персональна драма майже повністю закриває собою політичне тло, а невміння, небажання відпустити - раціональні аргументи. Вже не розрізнити реальність і марення. Та треба якось з тим жити. Жити з пам'яттю і війною, з пам'яттю про війну. ⠀ Спочатку хоч як не відторгаєш головного героя, зрозуміти його все-таки вдається. Скільки зламаних людей навкруги, а скільки їх переламується кожного дня? І так, всі ми маємо скелети у шафі, але у кожного вони свого розміру.

  Читать далее

  9 понравилось

  0

  77

Цитаты

Подборки с этой книгой

• • 
  • 
  • 

  українська література

  • YulyaMelenchuk
  • 163 книги