...я приближался к тусклой границе, за которой жалость к себе дозревает до удовольствия.

Такі технологічні дива, як Адам, як перший паровий двигун, стають звичними. Так само і біологічні дива, серед яких ми виростаємо та які не розуміємо вповні, як мозок будь-якої істоти, або скромна жалка кропива, чий фотосинтез було лише щойно описано на квантовому рівні. Не існує жодної дивини, до якої ми не могли б звикнути.

Я гуляв парком і роздумував, чи не повернутися до навчання й не отримати кваліфікацію. Час належним чином виміряти мій інтелектуальний рівень і здобути ступінь із математики. Або інший шлях - здути пил із безцінного батькового саксофона, вивчити таємниці бібопової гармонії, приєднатися до гурту, насолодитися нестрімнішим життям. Я не знав, чи бути мені кваліфікованішим, чи нестримнішим. І тим, і іншим не вийде. Ці амбіції мене втомлювали.

Люди цілими вихідними стояли за чимось у чергах, минало півроку, і це щось ставало нуднішим за шкарпетки в них на ногах. Що сталося з шоломами для підвищення інтелекту, із холодильниками з власним голосом і нюхом? Те саме, що із килимками для миші, блокнотами-органайзерами, електричним різницьким ножем і наборами для фондю. Майбутнє все наставало і наставало. Наші блискучі нові іграшки починали ржавіти раніше, ніж ми встигали донести їх додому, і життя тривало так само, як і раніше.

Человек, переживающий новую влюблённость, знает, что значит быть живым.

Прошлое, как динозавры, вымирает…

Стать родителем. Я не мог сказать, что мне мешала чрезмерная занятость, стеснённые обстоятельства или амбиции. Имелась другая проблема. Мне было нечего противопоставить ребёнку. Его существование поглотит моё собственное. Он жил в жутких условиях, ему требуется много любви и заботы, он вызовет массу сложностей. Я сам ещё не начал толком жить, я находился на обочине жизни, словно тот же ребёнок.

В том, чтобы спать одному, есть особое чувственное удовольствие, по крайней мере какое-то время, пока сон в одиночестве не начнёт обретать тихую грусть.

… Всё, случившееся в прошлом, было не более чем нашим мнением об этом. При новой парадигме минувшее теряло вес.

Мой старый друг, журналист, как-то сказал, что земной рай – это работать весь день в одиночестве в предвкушении вечера в интересной компании.