Зачарована Десна

Сила страждання вимiрюється не так гнiтом зовнiшнiх обставин, як глибиною потрясiння.

Життя прекрасне, воно само по собі є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ.

 Сучасне завжди на дорозi з минулого в майбутнє.

Дивно й жалісно часом думати, що нема у нас сили і ясності духу пройнятися щоденним розумінням щастя життя, мінливого в постійній драмі й радості, і що так багато краси марно проходить мимо наших очей.

У нас на Вкраїнi простi люди в бога не дуже вiрили. Персонально вiрили бiльш у Матiр Божу i святих - Миколая-угодника, Петра, Iллю, Пантелеймона. Вiрили також в нечисту силу. Самого ж бога не те щоб не визнавали, а просто з делiкатностi не наважувались утруждати безпосередньо. Простi люди хорошого виховання, до яких належала i наша сiм'я, повсякденнi свої iнтереси вважали по скромностi не достойними божественного втручання.

Сила страждання вимірюється не так гнітом зовнішніх обставин, як глибиною потрясіння.

Рятуватись треба, поки не пізно.

Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного: ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний.

Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів'є собі гніздо в моєму серці. Всі кидатимуть когось і поспішатимуть назустріч невідомому, і комусь буде жаль.

Нiколи не треба забувати про своє призначення i завжди пам'ятати, що митцi покликанi народом для того, аби показувати свiтовi насамперед, що життя прекрасне, що само по собi воно є найбiльшим i найвеличнiшим з усiх мислимих благ. Дивно й жалiсно часом думати, що нема у нас сили i ясностi духу пройнятися щоденним розумiнням щастя життя, мiнливого в постiйнiй драмi й радостi, i що так багато краси марно проходить мимо наших очей.

Була тоді ще дівкою Десна, а я — здивованим маленьким хлопчиком із широко розкритими зеленими очима.

Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне, що стане теж для них колись минулим у велику добу комунізму!

Летять чорногузи, як чоловіки у сні.

Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, незігрітий теплим промінням часу, безбарвний.

Жили ми в певній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою ...

Одні тільки бажання творити добрі діла й зостались при мені на все життя.

Прокидаюсь на березi Десни пiд дубом. Сонце високо, косарi далеко, коси дзвенять, конi пасуться. Пахне в'ялою травою, квiтами. А на Деснi краса! Лози, висип, кручi, лiс - все блищить i сяє на сонцi.
...
Вбiгаю в лiс - гриби. У лози - ожина. В кущi - горiхи. В озерi воду скаламучу - риба.
Отак я раюю днiв два або три, аж поки не скосять траву.

Заплющуючи очі, й по цей день я ще не маю темряви в душі.

Нема тепер уже таких річок, як ти була колись, Десно, нема. Нема ні таємниць на річках, ні спокою. Ясно скрізь.
Нема ні бога, ані чорта, і жаль мене чомусь бере, що вже нема в річках русалок і водяних-мірошників нема. Зате багато дачників тепер купається в трусах, на зло робочим людям, в гарячий літній час і, очевидно, на досаду, бо чого ж мені й досі так соромно відпочивати там, де працюють люди?