Хоббит

Так что в то утро ничего не подозревавший Бильбо просто увидел какого-то старика с посохом. На старике была высокая островерхая синяя шляпа, длинный серый плащ, серебристый шарф, громадные чёрные сапоги, и ещё у него была длинная, ниже пояса, белая борода.
— Доброе утро! — произнёс Бильбо, желая сказать именно то, что утро доброе: солнце ярко сияло и трава зеленела. Но Гэндальф метнул на него острый взгляд из-под густых косматых бровей.
— Что вы хотите этим сказать? — спросил он. — Просто желаете мне доброго утра? Или утверждаете, что утро сегодня доброе — неважно, что я о нём думаю? Или имеете в виду, что нынешним утром все должны быть добрыми?
— И то, и другое, и третье, — ответил Бильбо.

- Доброго ранку! - перший привітався Більбо, і він справді сказав те, що думав. Сонце сяяло, а трава так зеленіла!
Але Гандальф тільки зиркнув на гобіта з-під довгих кущуватих брів, що стриміли далі, ніж сягали криси його тінявого капелюха.
— Що ви цим хочете сказати? — запитав він нарешті.— Чи ви зичите мені доброго ранку, чи хочете сказати, що сьогодні добрий ранок, — байдуже, хочеться мені, щоб він був добрий, чи ні? Чи, може, що вам добре цього ранку? Чи що слід бути добрим у такий ранок?
— Усе це зразу, — відказав Більбо. — А ще такого прегарного ранку добре викурити люлечку надворі. Як є у вас при собі люлька, то сідайте, почастуйтеся моїм тютюнцем! Поспішати нікуди — у нас цілий день попереду!

As they sang the hobbit felt the love of beautiful things made by hands and by cunning and by magic moving through him, a fierce and a jealous love, the desire of the hearts of dwarves. Then something Tookish woke up inside him, and he wished to go and see the great mountains, and hear the pine-trees and the waterfalls, and explore the caves, and wear a sword instead of a walking-stick. He looked out of the window. The stars were out in a dark sky above the trees. He thought of the jewels of the dwarves shining in dark caverns. Suddenly in the wood beyond The Water a flame leapt up—probably somebody lighting a wood-fire—and he thought of plundering dragons settling on his quiet Hill and kindling it all to flames. He shuddered; and very quickly he was plain Mr. Baggins of Bag-End, Under-Hill, again.