Мир Софии

…в конечном счете нечто должно было когда-то возникнуть из совершенной пустоты…

Мы - огромный корабль, плывущий во Вселенной вокруг пылающего солнца. И в то же время каждый из нас - корабль, плывущий по жизни с грузом генов. Доставив свой груз в следующий порт, мы можем считать, что жили не напрасно..

Однак той, хто витягнув життя, мусить витягнути і смерть. Бо в кінці життя завжди стоїть смерть.

— Наше існування впливає на те, як ми сприймаємо речі у кімнаті. Коли щось мені неважливе, я його не зауважую.

— Це стосується й етичного вибору. Не дано нам права спихати вину на "людську натуру", "людську слабкість". Декотрі чоловіки в літах, буває, поводяться по-свинськи, скидаючи усе на "праотця Адама", що нібито живе у кожному з них. Але того "праотця Адама" не існує. Він є лише фігурою, яку використовуємо, щоб мати на кого перенести відповідальність за власні вчинки.

Ми схожі на акторів, котрих випхали на сцену, не давши її змогу вивчити роль, без сценарію і без суфлера, який міг би шепнути на вухо, як діяти далі. Нам самим слід робити свій життєвий вибір.

Сартр же вважав людську свободу за прокляття. "Людина приречена бути вільною, — писав він. — Приречена, бо не створила самої себе, а попри те вільна. Раз кинута на поталу світові, мусить нести відповідальність за усі свої вчинки".

Міркування Маркса мали, отже, практичну і політичну мету. До того ж він був не тільки філософом, а ще й істориком, соціологом та економістом.

Розум виявляється насамперед у мові. Мова формує нас. Норвезька мова чудово обійдеться без пана Гансена, але пан Гансен не дасть собі ради без норвезької мови. Отже, не окремий індивідуум творить мову, а мова творить індивідуума.

Філософ усвідомлює, як багато він не розуміє. І це мучить його. У цьому він розумніший від усіх, хто вихваляється своїми знаннями, а насправді не знає нічого. Розумніший той, хто знає, чого він не знає, — так кажу я. Сократ же говорив, що він знає лише одне — те, що він нічого не знає.