Ваша оценкаЦитаты
Аноним15 сентября 2020 г.У вірменській мові чудове прислів'я: «Зроби добpo і кинь його у воду», -тобто зроби і забудь, відпусти. Не чекай на подяку. Роби, бо можеш, бо хтось потребує. Тоді подяка розійдеться колами, стане справжнім благодарінням, а не актом у відповідь й очікуваним чеком за отримані послуги.
344- Аноним15 сентября 2020 г.
Ох, ми так заповзято й довго виполювали зі себе дитячість (обізвавши інфантильністю), щедрість (обізвавши марнотратством), наївність (обізвавши глупістю), відкритiсть (обізвавши безпечністю), що й забули як це - бути дорослими дітьми.
231 - Аноним15 сентября 2020 г.
Чи залишиться в нас потреба писати листи? Оті глибокі, довгі, відверті, оті - ні про що й водночас про найважливіше, як нагадування, як дихання, як емоція? Листи-сповіді, листи-каяття, листи-вибачення, любовні листи, подячні чи прохальні. Листи, у які би ми вірили. Листи, яким би ми довіряли й довірялись. Які би ми запаковували у шкіру конвертів і луску марок. У які би ми вкладали щось більше, ніж слова?
122 - Аноним15 сентября 2020 г.Читать далее
Пам'ятати - означає бути тим, ким ти себе пам'ятаєш. Це наче якесь алібі на твоє існування. Я не пригадую себе до школи і взагалі препогано пам'ятаю початкову школу — ці спогади компенсовані спогадами рідних, а також фотоархівами. Кажуть, людина живе доти, доки її пам'ятають (навіть якщо фізично її вже немає на світі). Я чітко відчуваю, що у свої 35 я поступово несвідомо переходжу в режим delete. Mені прикро, коли я читаю книгу, а потім знаходжу її опрацьованою у своїх давніх конспектах, коли я забуваю справді важливі речі. В такі моменти наче земля вислизає з-під ніг, ти стаєш невагомою, необтяженою гігабайтами спогадів, а отже, гiгабайтами себе, ти наче знеособлюєшся. Але в мене є інше непохитне алібі на своє існування - моя дитина. Я передаю їй свої батарейки, бекапи й матриці, перекачую інформацію, звільняюся. Починається зворотний відлік.
122 
Аноним16 июля 2020 г.Слова знесловлюються, слова знеславлюються, стають ненадійними, стають безнадійними.
127- Аноним15 сентября 2020 г.Читать далее
Ми розучуємось тонкого й багатозначного мистецтва мовчання. Адже ним часом можна висловити більше, аніж словами. Красномовне мовчання. Багатослівне мовчання. Обнадійливе мовчання. Загрозливе. Принизливе. Голосне і тихе мовчання. Підступне мовчання. Замовчування. Мовчання як змова. Як знак згоди. Мовчання як непокора. Як протест. Чи як задума. Як погорда і зверхність. Хвилина мовчання за померлими як вияв пошани. Мовчання публіки в театрі після фінального акту як знак потрясіння - аж до оговтання вибуховими оплесками. Вмовкання природи перед грозою. Вмовкання моєї Мані перед лихоманкою...
018 - Аноним16 июля 2020 г.
Очевидно, треба знати, що і як ти говориш, а передовсім до кого, бо саме це визначає що і як говорити.
035 - Аноним16 июля 2020 г.Читать далее
Словами розчаровуємо, зневірюємо, відвертаємо, ранимо, калічемо, отруюємо, тролимо, вбиваємо. О так, цим ми користуємося вміло, бо слово й надалі залишається найсильнішою зброєю нашої комунікації. Слово й надалі має властивість застрягати в горлі. І в серці. А проте слово має і протилежний невичерпний потенціал: зачаровувати, обнадіювати, навертати, гоїти, оздаровлювати, лікувати, підтримувати, воскрешати. І так, цим ми легковажимо, бо зброя у комунікації, авжеж, важливіша, надійніша й сильніша. Так нам видається.
029