Цитаты из книги Кобзар

Не питайте, чорнобриві, Бо люде не знають; Кого бог кара на світі, То й вони карають... Люде гнуться, як ті лози, Куди вітер віє.

Отаке-то на сім світі Роблять людям люде! Того в'яжуть, того ріжуть, Той сам себе губить...

А правда наша п'яна спить.

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра

Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане, Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина, Не розіб'є живе серце За свою країну!

Тяжко дітей годувати У безверхій хаті, А ще гірше старітися У білих палатах...

НАЙМИЧКА

Недавно, недавно у нас в Україні Старий Котляревський отак щебетав; Замовк неборака, сиротами кинув І гори, і море, де перше витав. Прилинь, сизий орле, бо я одинокий Сирота у світі, в чужому краю.

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину,
Щоб не довелося москаля шукать.

Чернобровые, любитесь, Да не с москалями, Москали — чужие люди, Глумятся над вами. Позабавится и бросит — Поминай как звали. А дивчина погибает В горе да в печали. Пусть сама б она погибла, Кляня долю злую, Но еще и то бывает — Губит мать родную. Если есть за что увянуть — Сердце с песней вянет, Люди в сердце не заглянут И жалеть не станут. Чернобровые, любитесь, Да не с москалями: Москали — чужие люди, Смеются над вами.

Нема на світі України, Немає другого Дніпра; А ви претеся на чужину Шукати доброго добра

Тоді я веселий, Тоді я багатий, Як буде серденько По волі гуляти!

За кого ж ти розіп'явся, Христе, сине божий? За нас добрих, чи за слово Істини... Чи, може, Щоб ми з тебе насміялись? Воно ж так і сталось.

В своїй хаті своя й правда, І сила і воля.

Отаке-то на сім світі Роблять людям люде! Того в'яжуть, того ріжуть, Той сам себе губить... А за віщо? Святий знає. Світ, бачся, широкий. Та нема де прихилитись В світі одиноким. Тому доля запродала Од краю до краю, А другому оставила Те, де заховають. Де ж ті люди, де ж ті добрі, Що серце збиралось З ними жити, їх любити? Пропали, пропали!

Возьміть срібло-злото

Та будьте багаті,

А я візьму сльози — 

Лихо виливати;

Затоплю недолю

Дрібними сльозами,

Затопчу неволю

Босими ногами!

Тоді я веселий,

Тоді я багатий,

Як буде серденько

По волі гуляти! 

На чужині не ті люде,
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити.

Мабуть, добре Московщина
В тямку їй далася!
Бо у ночі тілько й знає,
Що москаля кличе.

Поет супроти імперії...