Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців

Багато чого мені тут не сподобалось. Перші теоретичні розділи мене відштовхнули: ті роздуми про освіту, СРСР.

А ще я дуже не люблю різні типізації, а тут і три типи націй, і і три типи людей (розумні, борці і овочі). . Я маю тримати в голові думку про те, що це лише авторське бачення, її думка і т.д., але зважаючи на анотацію, її досвід роботі в індустрії вірусмейкерства, я очікувала більш яскравих кейсів, прикладів, правил, розвінчувань міфів, а не те, що отримала в результаті.

Добила мене підсумкова класифікація людей: є залежні і втомлені, релігійні фанатики, ті, хто виживає, сільські мешканці, самолюби і Остапи Бендери... . Я вже згадувала, як я не люблю різні типології? Мене аж відвертає від книжок, де нас, людей, намагаються класифікувати.

І тому мені важко дати оцінку. Через оце все я дуууже упереджена. Книга не вразила, не зачепила, не була корисною. Місцями вона мене бісила, а в результаті розчарувала.

Цікавим для мене стало саме поняття "інформаційного імунінетету". Думаю, це те, що має розвиватися і втілюватись у сучасній освіті.

Ну і все.

Інфа про квартиру Сєрлєща була цкуванням, Бігус вивалив "факти", у 2010-2014 роках в Україні було кілька незалежних ЗМІ серед найвпливовіших, у "совку" достатньо було натружено працювати, аби досягти успіху, а професія вчителя була шанованою та впливою, на депозит гроші складають ті, хто не довіряє владі і були кількі разів нею обдурені, Московський патріархат - канонічний, а аби визначити фейковий аккаунт у мережі, чи нє, треба поглянути на його обкладинку, бо перша ознака фейкового аккаунту - це обкладинка, яка не відповідає сезону.

Якщо ви вирішили, що це я остаточно поїхала кукушєчкою, то пояснюю. Все це (а також це пучок іншого) - це твердження авторки Оксани Мороз, про які я дізналася, прочитавши її книгу "Нація овочів".

Наскрізна ідея - у совку було найкращє образованіє, яке вчило людей комплексно міркувати, розрізняти правду від брехні, вчило креативності та критичному мисленню та захищало від маніпуляцій. А потім прийшло ТВ з заходу із своїми роликами про жувальну гумку та відбілювач, і це вщент зруйнувало таку міцну ментальну оборону совків, що вони тепер в Україні довіряют усьому, що кажуть з "ящіка".

Тому зараз треба ретельно перевіряти, звідки прийшла інфа, що ви читаєте, чи не маніпулює вона вами, і взагалі перечитайте "Атлант розправив плечі", бо це корисно.

У минулому розгромному відео мені закидали, що я не навела цитати, тому цей відос - суцільні цитати із номерами сторінок, на яких вони написані. Інджой.

В час, коли інфосміття переповнює свідомість, пролазячи повз кожну шпарину, медіаграмотність та фактчекінг набувають неоціненного змісту. Як раніше - навичка відрізнити поганку від опенька. І дуже, дуже неприємно, що ці теми стають лише новою золотою жилою графоманів від медіа. Камон! Така подача матеріалу - то мов спеціальне відворотне зілля від цієї тематики! Суб'єктивність, оціночні судження в кожному рядку, лінгвістична посередність, а води скільки, матінко рідна. Всі ці оцінки - все в тисячі більше, в рази гірше, найякесь-там. Коли пишеш про рази і тисячі, то треба ж якось конкрєтнєє, а в ідеалі - хоч посилання на джерела робити. Бо єдині джерела тут, здається, то перечитані авторкою антиутопії, про які є згадки в кожному розділі. Спогади з дитинства видавати за історичний екскурс, а власні побутові образи на когось робити підгрунтям для навішування ярлика овоча. Висновок: книга заради хайпу і подальшої розкрутки власного бренда (тут навіть анонсуються школи/курси, які авторка запустить). Сумно. Бо потенціал є ж. Структурувати лише, прибрати оцінку і самолюбування, висушити воду, додати ваги використанням даних з нормальних наукових джерел і запросити хорошого редактора.