На запах м'яса

Взаємність - куди без неї. Не може людина тепло ставитися до смерті, бо і смерть до людини ставиться завжди холодно.

Маємо бути чорними, щоби нас помітили на білому світі?..

Хіба взяти іржаву сокиру, спробувати відрубати хоча б декілька гілок від найближчої сосни?
-Гілка гілку не рубатиме...

І чого ж ви всі городські такі сумні й винуваті? Як ото пройдисвіти в церкві: як радість, то й не згадують про Бога, а як біда - схаменуться, припхаються, святі лики очима їдять, допомоги просять. Чому вас біда в села виштовхує?

Ілюзія може далеко завести, тай на краю землі реальність дарує тільки справжня біль.

Як просто виявити дійсне лице людини. Варто її лише повернути тим лицем до природи.

Хіба собою бути прикро?

-А як жити-не знаю...
-Легко!Без біди!Як ще?!

Отож-бо й воно.Вицідити із себе штучно любов до всього живого неможливо,змусити не вийде.Тільки прийняти відкритою душею.

-А всі і є винні!За що любити людей?За зради,підлість?За те,що вважають тебе мертвим ще до того,як ти помреш?!
-За те,що ти - одна з людей,квітів,тварин,рослин...

Шукай себе.

За що любити людей?Нащо їм вірити?

Щастя, ось воно, навкруги оберемками розкидане, а люди, дурні, не помічають, оминають, поспішають кудись.

То в глухій столиці твоєї появи чи зникнення ніхто й не помітить: вошкаються мільйони, випадають тисячі щохвилини, а всім байдуже, пнуться-метушаться... То в місті рот на замок і мовчи про свої біди, усміхайся вічним гуінпленом - один посеред мільйона інших скалічених гуінпленів.

Маємо бути чорними, щоби нас побачили на білому світі?..

Час - мед. Тягнеться, не рветься.

"Гроші, шмотки, кар'єра - фігня! - казав. - Спершу себе сотвори... Пізнай світ, людей, традиції, історію, культуру, щоби знати, де ти є посеред них. Лети легкою пташкою, бо бід немає. Їх придумали люди..."

- Ще не самореалізувався?

• Безкінечний процес.

Безнадійна та партія, яка не здатна вести за собою...