Другий після Шекспіра
Другий автор за значенням в англомовній літературі, й напевне в десятці найважливіших авторів усіх мов. Це насправді була культурна катастрофа, що цей надважливий текст досі не мав повного перекладу українською. Зрештою, його значення призводить до завищених очікувань від перекладу, і , як наслідок, до певного розчарування від дивних стильових рішень (наприклад, абсолютно недоречного використання російських матюків) і загалом трохи штучної мови. Таке враження, що Максим Стріха прагне створити власну літературну мову. Попри ці недоліки переклад читабельний, а враховуючи складність задачі (я пробував читати оригінал і розумію, наскільки непросто його перекласти) огріхи можна вибачити.
Сам же текст один із засадничих для розуміння всієї західної культури, тож його обов'язково треба читати, аби розуміти цитати, алюзії та відсилання в усій подальшій літературі, образотворчому мистецтві та кіно.
Мені найдужче подобається фрагмент про алхіміків (Оповідь слуги при Крилошанині), цікаві також прозові фрагменти (Оповідь про Мелібея, Оповідь парафіяльного Панотця) своєю середньовічною багатослівністю й безліччю цитацій із християнської літератури. Загалом ця книжка дає чудовий зріз середньовічного життя, далеко не «темного» і «похмурого», як у совіцькі часи його намагалися подавати. Книга живіша та природніша, ніж загалом дуже схожий Боккаччо.
Утім, я все ж сподіваюся, що вийдуть й інші, не такі експериментальні, українські переклади Чосера.
9 з 12
2 понравилось
