Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму

Загублений острів — це збірка репортажів з окупованого Криму, куди відома журналістка Наталя Гуменюк їздила упродовж 2014–2019 рр. У книжці — справжні історії і трагедії людей, життя яких кардинально змінилося після 2014 року, бо відтоді хтось із кримчан живе в окупації, а хтось — просто в іншій країні. То ж яка їхня неприхована правда? Підприємці та пенсіонери, кримські татари, студенти й громадські активісти, правозахисники та військові, люди з різними політичними та ідеологічними поглядами ві...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,5

41 оценка

5
68%
4
27%
3
2%
2
2%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 44Хотят прочитать 25

Рецензии

ami009 апреля 2021 г.
Документалістика
Книга вийшла саме така -Документалка. Це не художній твір.
Життя, як воно є -без прикрас.
Читалося важко з огляду на тему, але не могла відірватися.
Була до 2014 року разів 6 в Криму. Тому місця з сторінок книги такі рідні.
Про це варто писати. І багато, багато....
На очі наверталися сльози, коли були два останні розділи. Ніби таке рідне, твоє - просто відірвали. Чи відрізали. Точніше просто вкрали...
І зараз в кожної людини стоїть вибір, як це сприймати...
Болюча тема.....

Водночас відчуваю острах: історія окупованого Криму і людей, які лишаються там, не закінчується. А ті, хто вийшли на волю, попри все щастя свободи-іще не повернулися додому.
Читать далее
9
311
RoggenbaumTohunga24 августа 2021 г.
Нигде так не притесняют права русских и русскоязычных, как в России
Книга читается на одном дыхании, вызывает много эмоций. Для меня, как человека из Донбасса, ситуация с Донецком всегда была гораздо ближе и больнее и до 2014 года здесь никто не звал Россию и не было движений в её сторону. Но не должны мы забывать и Крым, тем более истории крымчан очень похожи и близки к историям из оккупированных Донецка и Луганска. Точно такое же усиление депрессии с каждым годом и растущее разочарование и безысходность у тех людей, которые голосовали на "референдумах". Истории с политическими репрессиями и давлением властей должны быть знакомы не только на оккупированных территориях, но и внутри классических границ РФ, методы и вера в безнаказанность такие же.
Больше узнал о трагедии крымскотатарского народа, за последний век они пережили столько ужасов и лишений, источник которых был один - Кремль.
Рано или поздно история поставит всё на свои места и Россия поймёт, что Крым и Донбасс - это не их победы и "защита русскоязычных", а наибольшая антиреклама русского мира и манёвр, который заставил в недавнем прошлом дружественную соседскую страну её возненавидеть и это будет длиться ещё много лет...
Читать далее
6
269
daphnia29 апреля 2020 г.
Новинка, видана Видавництво Старого Лева цієї весни, яка, дякуючи прискоренню сучасного світу вже встигла застаріти . Але відмінна робота редакторів, всі нюанси щодо актуальності відмічені у примітках - і свіжість врятовано.
Збірка "Загублений острів" намагається переосмислити анексію у класичних стадіях походу за смертю - від гніву до прийняття і вже цим не має права на існування. Адже у кінці має бути примирення із невідворотнім і вільний шлях далі, вже без того, що вмерло. Примирення із втратою. Шлях нової родини, полегшеної на... а ось, до речі, на що? На чумайдан без тримала? На певну кількість квадратних кілометрів? На сотню-іншу географічних назв? Із втратою чого саме пропонується в решті решт примиритися вже?
Збірка "Загублений острів" містить історії кримськотатарських родин, які не мали намірів примирятися із своєю так би мовити новою ідентичністю у "сім'ї новій, двоголовокурчатній" і миттєво стали терористами. Всі вони нескінчено однакові - прийшли, звинуватили, забрали, родина із люблячої дружини, батьків та -надцяти дітей залишилися без годувальника. Їх забагато як для збірки, де тема киримли - лише одна з десятка проблем анексованого півострову. І їх же замало як для відтворення усієї повноти жахіть нації, яку знову, і знову, і знову віддирають від їх коріння та їхньої землі.
Збірка "Загублений острів" із кропітливістю перебирача рису розповідає епізод обміну, концетруючись на Сєнцові і лише мимохідь згадуючи, що разом із Сєнцовим в Україну повернулися ще десятки жертв путінської сраної рашки. І зовсім не згадуючи, чого саме Україні коштував цей обмін. Такий собі легенький бульончик - прийміть за лєкарство.
Не жалкую, що придбала, не жалкую, що прочитала. Роль окремої цеглинки у стіні "хронологія війни" книжці вдалася на 7 з 10.
Читать далее
5
155

Все рецензии

Цитаты

ami009 апреля 2021 г.
Кожне місто в Криму в моїй уяві має власний колір. Сімферополь -сірий. Певно, через асфальт, вічний ремонт на дорогах, панельні багатоповерхівки та адмінспоруди. Бахчисарай -жовтаво-кам'яний. Такі будинки в кримських татар, де бувала найчастіше. Ялта, як і весь Південний берег, навіть взимку зелені-як кипариси. Натомість Севастополь-білий. Білим пофарбовано головні споруди -театри, ще радянські кінотеатри, музеї. Це місто завжди було якимось холодним.
3
180