BFG

— Когда спишь всего два часа в сутки, разбудить тебя в два раза труднее...

. — Прошу тебя, ты только вообрази! Человеческий экземпляр, который говорит, что ему пятьдесят, крепко спит целых двадцать лет и не представляет, что с ним происходит. Ничего не делает! Ни о чём не думает!

— Какая странная мысль! — сказала Софи.

— Мыслее не бывает! Я пытаюсь тебе объяснить, что человеческому экземпляру, который думает, что ему пятьдесят, на самом деле только тридцать.

Злом горю не поможешь!

Человеческие экземпляры отказываются верить в то, чего они не могут увидеть своими моргалками.

— Истребить их пулемётами! — воскликнул главнокомандующий армией.
— Я не одобряю убийства, — сказала королева.
— Но они же убийцы! — сказал главнокомандующий армией.
— Это не значит, что мы должны последовать их примеру. Зло порождает зло.

- Я думаю, що цю книжку варто надрукувати і видати, щоб її могли прочитати й інші діти.
Усе було залагоджено, але Великий Дружній Велетень був дуже скромний і не захотів видавати її під власним іменем. Для цього він скористався зовсім іншим ім'ям.
Ну, добре, скажете ви, але де ж ця книга, що її написав ВДВ?
Та ось же вона, перед вами. Ви щойно її прочитали.

Не обійшлося і без неприємностей. Одного разу якихось троє дурнів, випивши за обідом забагато пива, вирішили перелізти через високий паркан довкола котлована і, звичайно, звалилися вниз. Велетні захоплено загорлали, а потім звідти долинув хрускіт кісток.
Головний доглядач одразу повісив на паркані велику табличку: "ГОДУВАТИ ВЕЛЕТНІВ ЗАБОРОНЕНО".

- Говорить багдадський султан, - відрекомендувався голос.

• Послухайте, султане, - сказала королева. - Чи не сталася три ночі тому у вашому місці якоїсь неприємності?
• У Багдаді щоночі стається якась неприємність, - відповів султан. - Ми ріжемо людям голови, як ви шинкуєте петрушку.

- Музика корисна для травлення, - сказала королева. - Коли я буваю у Шотландії, то під час обіду музиканти грають мені під вікном на волинці. Заграйте нам щось.

• Я мати дозвільнення її великавості! - заволав ВДВ і так свистопуркнув, мовби в залі вибухнула бомба.

• Гопа-ля! - вигукнув ВДВ. - Це кращіше, ніж волинянка, ваша великавосте, га?

• Я віддаю перевагу волинці, - сказала вона.

- Я цілковинно розгублюваний. Я в баламуті.

• Але чому?
• Бо ми поспішали до центру Лондона, проте раптово опинилися на зеленавім пасовищі.
• Не хвилюйтеся, - прошепотіла Софія. - Це і є центр Лондона. Це називається Гайд-парк.

- А хіба отруйні змії не вбивають одна одну? - не вгавала Софія. Вона відчайдушно намагалася пригадати хоч якесь створіння, яке поводиться так само жахливо, як люди.

- А як вони ще полюють на людей? - не вгавала Софія.

• У кожного свої спецілувальні способи, - відповів ВДВ. - М'ясопоглинач удавати, що він велика деревина в парку. Він стоїть у сутінках, тримаючи великі гіллячини над головою, і чекає, поки якась щасливова сім'я прийде і влаштує під його кроною пікнікчик. М'ясопоглинач дожидає, поки вони розкладають свої продуктовини для пікнікчика. А тоді хап! - і справжній пікнікчик має вже тільки М'ясопоглинач.

- Я можу чувати рослини й дерева.

• Хіба й вони розмовляють? - вражено спитала Софія.
• Це не зовсім розмовляння, - уточнив ВДВ. - Наприкладно, якщо я захочу зірвати чудовну квітку і потягну її за стебело, аж воно зламається, - рослинка зойкне. Я дуже-байдуже добре чую, як кричить квіточка.
• Не може бути! - зойкнула Софія. - Який жах!
• Квітка кричить так само, як закричала б ти, якби хтось сильно смикнув тебе за руку.

- Костохруст жере тільки людські створінькала з Туркеччини, - додав Велетень. - Він гасає в Туркеччину щокожної ночі, щоб жерти турків.
Софія несподівано розізлилася - зіграли її патріотичні почуття.

• А чому лише турків? - обурилася вона. - Чим йому не вгодили англійці?

'I is speaking the most terrible wigglish.'
'I think you speak beautifully,' Sophie said.
'You do?' cried the BFG, suddenly brightening. 'You really do?'
'Simply beautifully,' Sophie repeated.

What I mean and what I say is two different things.

Прошу тебя, будь со мной помягче и не перебулькивай!

У тебя вместо мозгов обмылки

Я бы тебе никогда не стал вешать летучих мышей на уши