Мітка

Мене не мало дивувати те, що слова можуть бити не слабше ніж кулак у живіт. Але надія перетворила мене на дурепу.

Це не він винен, що став отаким: нажаханим і винахідливим у своїй жорстокості. Саме наш батько створив для цього всі умови. Найбільший подарунок мені від Лазмета Ноавека, навіть кращий за моє життя, — це те, що він дав мені спокій.

Правду можна приховати, але її ніколи не можна стерти.

Я бачила лише кілька видів реакції на те, ким я є і що можу робити. Ненависть — від тих, хто постраждав через мене; страх — від тих, хто ще не постраждав, але є така можливість; радість — від тих, хто міг мене використати. Такої реакції, як в Акоса, я ніколи раніше не бачила. Так наче він мене розуміє.

Жалость - презрение в обертке доброты

Будущее будущим, но судьбу углядишь не у каждого

Когда речь идёт о выживании, для чести нет места.

Правда может быть подавлена,но её невозможно скрыть.

Продовжувати любити когось настільки безнадійного, людину, якій вже не допоможеш, було нічим іншим як божевіллям.

— Ти не потрібна мені, Кіро, — тихо сказав він.
— Неправда, — підвелася я. — Але якби це й було правдою... тобі варто пам'ятати, що станеться, якщо я вирішу тебе торкнутися.

— Я викарбувала лише мамину смерть, — теж тихо відповіла я. — Але будь певен, я дійсно відповідальна за набагато більше смертей, проте після неї перестала їх реєструвати. Ну, принаймні до Узула Зецивіса.
— А натомість ти реєструєш... що? -він стис мою Руку.— Про що свідчать ці мітки?
— Смерть — це милосердя порівняно з болем, якого я завдала. Тож я складаю реєстр болю, а не вбивств. Кожна мітка символізує людину, якій я завдала болю за наказом Різека.

— Знайди іншу причину жити далі,— мовила я. — Вона необов'язково має бути хорошою чи благородною. Просто знайди її.

— Як тобі вдається продовжувати? - спитав він. — Продовжувати жити, коли все настільки жахливо?

— Він один з найкращих солдатів Шотету, — сказала Акосу я. — Не будь ідіотом.
— Ти навіть не уявляєш, — вибухнув він. — Кіро, ти взагалі хоч коли-небудь любила когось достатньо, щоб ненавидiти того, хто відібрав у тебе цю людину?

— Дар розвивається на основі твоєї особистості, — провадив Різек. — А особистість формує твоє минуле. Забери чиїсь спогади і забереш те, що їх сформувало. Можеш забрати дар. І нарешті... — Різек провів пальцем по обличчю Акоса, збираючи кров. Роздивившись, він розтер її між великим і вказівним пальцями, — мені не доведеться покладатися на інших у передбаченні майбутнього.

Він змусив мене почуватися корисною.

— Розуміння того, як ти б'єшся, не має стосунку до самопiзнання, — заперечив він. —Бійцівські навички неважливі, якщо ти живеш в оточенні миролюбних людей.
— Tа ну? І що ж це за такі міфічні люди? Чи просто вигадані? — я похитала головою,- Усі люди схильні до насильства. Деякі опираються цьому імпульсу, а деякі — ні. Краше це визнати й використовувати як точку доступу до свого внутрішнього єства, а не просто постійно собі брехати.

— Я не обирала своєї крові, — відповіла я. — Так само як і ти не обирав своєї долі. Ми з тобою стали тими, ким мали стати.

Сподіваюсь, ти здатна бути такою ж точною, як і жорстокою.

— Ніжний тувеситський хлопчик не повинен жалітися, коли його перетворюють на сильного шотетського чоловіка, — мовила я.
— Я не можу перетворитися на шотета, — запевнив він. —Я — тувесит і завжди ним буду.
— Те, що ти зараз розмовляєш зі мною шотетською, свідчить про протилежне.
— Моя здатність розмовляти шотетською- це генетична примха, — обурився він. —І все.