Краще пізно, ніж ніколи, або Пробнік Лема
Колись дуже-дуже давно, коли трава була зеленіша, небо синіше, а світ більше, я спробувала почитати Станіслава Лема і зі старту так замахнулася на його magnum opus «Соляріс». Погортала, понудилась і пішла робити «домашку» з природознавства.
І цілих тридцять років Лем чемно, як і годиться гарним письменникам, чекав мене у Всесвіті своїх світів. Ризикував не дочекатися, якщо чесно.
Збірка «Зі спогадів Ійона Тихого» стала для мене наче пробніком його творчості. Я проковтнула ці майже 200 сторінок і сказала «хочу все!». Так мій вішлист поповнився ще на десяток пунктів. Немає нічого дивного, що у свої дитячи роки я мало що зрозуміла у Лема, адже до нього треба підходити підготовленим, як і до будь-якої зірки.
Книга містить кілька розповідей мандрівника і героя Ійона Тихого, славетного зореплавця, який постійно зустрічається із найрізноманітнішими мешканцями Землі та Космосу, і яких він намагається пізнати та зрозуміти.
З кимось Ійон починає товаришувати, з кимось – просто тримати епістолярні стосунки, а декого він щиро побоюється або відверто жалкує. Професор, що винайшов справжню машину часу і загубився у власному майбутньому. Робот, який впевнений, що він – людина, тільки його справжнє тіло вкрали, а його засадили у цю жестянку. Злий геній, що виростив гомункулюса. Або ціла країна, що вигодовує дракона на своїх полях, що пожирає все навколо.
Кожне оповідання – це зустріч Тихого із новим героєм, що несе або розвагу, або смуток, але всі вони однаково філософські, що смішні, що страшні. Той самий зразок короткої прози, який запам’ятовується надовго і стає інколи джерелом для власної творчості.
6 понравилось
