Окололітературне: усе, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу

Рейтинг LiveLib

3,6

24 оценки

• 5
  13%
• 4
  46%
• 3
  38%
• 2
  4%
• 1
  0%

Ваша оценка

Отметить эмоции

Прочитали 27Хотят прочитать 15

Рецензии

• 

  Аноним10 февраля 2021 г.

  В 2014 році мені, студентці третього курсу філфаку, пощастило потрапити на практику до, мабуть, найкультурнішого та вже точно найлітературнішого місця Харкова (а для мене – найбажанішого) – Літературного музею. Саме там я познайомилась з авторкою цієї книги – Тетяною Трофименко, яка одразу вразила мене своїм інтелектом. Тому я дуже чекала на можливість прочитати #околітературне , бо для мене вона не тільки про сучасний літпроцес в Україні, а й про крутезний період в житті, і про рідний Харків, звичайно, також.

  А тепер про саму книгу. Отже, під обкладинкою знаходимо всебічний аналіз сучукрліту (авторка, до речі, вже на першій сторінці підкреслює, що вживає цей термін в позитивному значенні й під ним розуміє всі тексти, що з’явилися в укр. красному письменстві з 1986 року й до сьогодні). Більшу частину книги займають рецензії авторки, що публікувалися в її ЖЖ, починаючи з 2006 року, тож майже всі книжки, відгуки на які можна тут знайти – твори двотисячників, видані в 2007-2016 рр. Читаючи їх, я думала: чи то я зациклилася на своїх улюблених представниках сучукрліту, чи то я дійсно мало читаю сучасників-співвітчизніків - з 36 представлених прозових творів я прочитала 7, а з 7 поетичних збірок - 1! Деякі з них були в планах, про деякі я навіть ніколи не чула, але з цією книгою у мене стався той рідкісний випадок, коли читаєш все підряд, навіть про книжки, які не читала сама, бо написано настільки цікаво, що відірватися неможливо.

  Її рецензії – жваві, живі, інтелектуальні й супер сучасні, тому в них окрім занурення в літературознавчий аналіз творів можна знайти, наприклад, сленгові слова чи актуальну й навіть іноді саркастичну розшифровку певних понять та іронію щодо сучасних літературних премій.

  Критика Т.Трофименко – критика в стилі ґонзо – «коли ти не опираєшся на персоналії, не виважуєш можливих наслідків, не вплутаний у складну систему дружби з усіма гравцями літерпроцесу й ділових стосунків із видавцями, а говориш про свої враження від тексту як-вони-є». І це чудово! Для мене такі тексти – приклад того, як треба писати критику.

  Також в книзі подано довідку про стилі й напрями від Х до ХХІ ст. в Україні, коротко про сучасний літпроцес та шляхи його розвитку, а ще цікавезна авторська система типів жіночних образів сучасної української літератури та типів авторів, що становлять канон сучукрліту.

  Тож найголовніше, що доводить ця книга, що літературознавство – це не нудно, а цікаво й навіть весело! Ну і ще те, що маємо з чого обрати, коли доходить до почитати сучасників.

  Читать далее

  8

  134
• 

  Аноним24 декабря 2020 г.

  Почула десь на буктьюбі про цю книжку, і коли вона мені трапилася в магазині, я її швиденько купила. Авторка, літературна критикиня, читала всі ці книжки, вела блог в ЖЖ, і всі свої враження описувала там. А потім видала книжку з усіма своїми рецензіями.

  Я хоч останнім часом і читаю більше української літератури, і сучасної, і класики, все ж переважає сучасна, а література 2000-х майже не потрапляє в поле мого зору. Щось я читала і раніше, як наприклад, Матіос і простигосподи Люко Дашвар, щось зараз, як Забуття Тані Малярчук. Але більшість того, що описане в книжці, я напевно і не захочу брати до рук. Дякую за це авторці - і це хороша подяка, без скепсису, за те, що тепер я маю краще уявлення щодо того, що це за книжки, і можу навіть не пробувати продиратися через перипетії героїв і подій.

  Але я залишила її в колекції, щоб при нагоді ще її погортати. Люблю книжки про книжки. Було би дуже цікаво почитати нову книжку Тетяни Трофименко про книжки, що з'явилися за останні 3-5 років. Завжди цікаво дізнатися інший погляд на книжку, яку прочитав. Тож дякую авторці за книжку і чекаю нову.

  Читать далее

  6

  98
• 

  Аноним2 февраля 2020 г.

  У меня сложно с современной русской литературой. Большая часть бестселлеров и прочих лауреатов, на мой взгляд, читать невозможно. Еще все сложнее с современной украинской литературой. Обычно наше знакомство заканчивается фейспалмом, матом и рыданием над томиком Аполлинера или Дюма с причитанием "мы все просрали". Поэтому за Окололітературне я бралась с надеждой найти хоть одного приличного автора, от которого не будет бесить, триггерить и провоцировать на рыдания с причитаниями. Спойлер: на двух авторов я возлагаю большие надежды.
  Итак. Мы беремся за книгу, рассказывающую о современных украинских авторах и награжденных всякими премиями произведениях. К Татьяне Трофименко у меня ноль вопросов. Она живенько и жизнерадостно пишет о том треше, который происходит в современном литературном процессе. О том, что там понаписывали эти ваши авторы за 15 лет и стоит ли с этим знакомиться. Мне, по итогам прочитанного, знакомиться особо не с чем. Сейчас буду формулировать почему.
  Сюжет. Писатели выучили слово "постмодерн" и начали в этом "постмодерне" писать. Понты дороже денег. Сюжет? Не, не слышали. Мерзкие детали? Ось, вам! И вот в чем беда-то. И тут как с Винклером, который у меня мерило самого отвратного, что я читала в этой жизни. Сравниться с этим автором сложно. Но значительной части писателей удается играючи. Там, где сюжет все таки есть - это такой гроб-гроб-кладбище, что ну его на хрен. Я вообще не понимаю, откуда эта чернуха на каком-то ментальном уровне у нации, позиционирующей себя, как жизнерадостная и поющая. Хотя о чем это я, у венгров тоже есть чардаш и высоченный уровень самоубийств.
  Идеологическая база. Унесите пудинг. Дамы и господа, у меня для вас очень плохие новости: вы покинули совок, но совок в вас жив и комсомольские лидеры в вас живы и продолжают свое дело. нет, правда. Вечная война! Мы все погибнем во имя светлого будущего! Черно-белый мир. Идеологически выверенный сюжет, который даже в талантливом перессказе читать невозможно. Вы серьезно? Ну ок, на постсоветском пространстве с годной прозой жестяк, я согласна. Но к вашим, блин, услугам весь багаж мировой литературы же! Что ж вы такую фигню пишете-то?
  Персонажи. Любите ли вы картон? Вот и я нет. И штампы я не люблю. И двойные стандарты. А в подавляющем большинстве сучукрлита этого всего в количестве. В общем, читала я и плакала. Плакала и читала. Потому что поддерживать отечественных авторов гривней идея все еще так себе.
  Но. В этом царстве тьмы есть пара проблесков света, на которые я возлагаю большие надежды. Это "Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди" в русском издании "Апокриф" Владимира Ешкилева. Судя по всему мы иуи получим прикольный приключенческий роман о Сковороде, со шпионами, заговорами и даже оргиями. В общем, полная деканонизация обронзовелой и неприкасаемой личности.
  Вторая моя надежда - "Забуття" Тани Малярчу. Роман о Вячеславе Липинском, за который автора подвергли чуть ли не остракизму. За то, что живого человека описала, а не бронзовую статую. В моих глазах хорошая должна быть книжка. Увы, перевода на русский нет, но когда доберусь - обязательно вам расскажу.
  В остальном жить страшно. Читать сучукрлит - еще страшнее. К счастью, не перевелись еще отважные критики, такие, как Таня Трофименко, которые позволяют следить за процессом не убивая о переоцененных писателей.

  Читать далее

  6

  196

Цитаты

• 

  Аноним7 февраля 2021 г.

  Я щиро поважаю право українських громадян купувати книжки, які їм до смаку,  однак зізнаюся чесно: іноді мені страшно жити з ними в одній країні.

  1

  38
• 

  Аноним18 ноября 2019 г.

  Як ви собі уявляєте сімейне дозвілля? Я, наприклад, так: тато пере, готує їжу й поливає квіти; діти пилососять, витирають пил з меблів і миють підлогу; а мама сидить в інтернеті та строчить рецензії...

  1

  76
• 

  Аноним15 ноября 2019 г.

  Але мало який молодий письменник задовольниться літературним стьобом. Молоді письменники люблять відкривати вічні істини й розкривтаи людям очі на них.

  1

  36

Подборки с этой книгой

• • 
  • 
  • 

  Моя библиотека

  • Valeryflake
  • 1 329 книг
• 

  Домашня бібліотека

  • arianna
  • 502 книги