Рецензия на книгу

• 

  unintended_mmm10 февраля 2021 г.

  В 2014 році мені, студентці третього курсу філфаку, пощастило потрапити на практику до, мабуть, найкультурнішого та вже точно найлітературнішого місця Харкова (а для мене – найбажанішого) – Літературного музею. Саме там я познайомилась з авторкою цієї книги – Тетяною Трофименко, яка одразу вразила мене своїм інтелектом. Тому я дуже чекала на можливість прочитати #околітературне , бо для мене вона не тільки про сучасний літпроцес в Україні, а й про крутезний період в житті, і про рідний Харків, звичайно, також.

  А тепер про саму книгу. Отже, під обкладинкою знаходимо всебічний аналіз сучукрліту (авторка, до речі, вже на першій сторінці підкреслює, що вживає цей термін в позитивному значенні й під ним розуміє всі тексти, що з’явилися в укр. красному письменстві з 1986 року й до сьогодні). Більшу частину книги займають рецензії авторки, що публікувалися в її ЖЖ, починаючи з 2006 року, тож майже всі книжки, відгуки на які можна тут знайти – твори двотисячників, видані в 2007-2016 рр. Читаючи їх, я думала: чи то я зациклилася на своїх улюблених представниках сучукрліту, чи то я дійсно мало читаю сучасників-співвітчизніків - з 36 представлених прозових творів я прочитала 7, а з 7 поетичних збірок - 1! Деякі з них були в планах, про деякі я навіть ніколи не чула, але з цією книгою у мене стався той рідкісний випадок, коли читаєш все підряд, навіть про книжки, які не читала сама, бо написано настільки цікаво, що відірватися неможливо.

  Її рецензії – жваві, живі, інтелектуальні й супер сучасні, тому в них окрім занурення в літературознавчий аналіз творів можна знайти, наприклад, сленгові слова чи актуальну й навіть іноді саркастичну розшифровку певних понять та іронію щодо сучасних літературних премій.

  Критика Т.Трофименко – критика в стилі ґонзо – «коли ти не опираєшся на персоналії, не виважуєш можливих наслідків, не вплутаний у складну систему дружби з усіма гравцями літерпроцесу й ділових стосунків із видавцями, а говориш про свої враження від тексту як-вони-є». І це чудово! Для мене такі тексти – приклад того, як треба писати критику.

  Також в книзі подано довідку про стилі й напрями від Х до ХХІ ст. в Україні, коротко про сучасний літпроцес та шляхи його розвитку, а ще цікавезна авторська система типів жіночних образів сучасної української літератури та типів авторів, що становлять канон сучукрліту.

  Тож найголовніше, що доводить ця книга, що літературознавство – це не нудно, а цікаво й навіть весело! Ну і ще те, що маємо з чого обрати, коли доходить до почитати сучасників.

  8

  135