Справа Василя Стуса

Нажаль, у людей є така властивість: шукати "цапа-відбувайла". А. Камю сказав, що "коли винуватими будемо всі, тоді наступить істинна демократія". Читаючи цю книгу, думав: не тільки Медведчук ( не дай, боже, нікому такого адвоката) винний у тому, що сталося. Де ті, що були його колегами, керівниками, а тепер- прихильниками?
В Німеччині що зробили з працівниками Штазі та їх посіпаками?
А у нас? Отримують нагороди та можливість вимолювати гріхи в особистих церквах?
Книга написана "сухо". Але в цьому плюс, бо це документи. Не присікаєшся, що автор набрехав чи перебільшив.
Книга гірка за змістом. Людину знищено, причому намагалися і з пам'яті людей.
Дж. Орвелл написав: "За нечесність і боягузтво завжди доводиться розплачуватися. Не думайте, що можна роками лизати чоботи, пропагандуя радянський чи будь-який інший режим, а потім раптом вернутися до розумової порядності."

Історія Василя Стуса, відомого українського письменника, якого засудили до 10 років в тюрмі та 5 років виправних робіт за антирадянську діяльність і спроби підірвати державний устрій СРСР. Насправді ж, за листування з іншими українськими дисидентами, літераторами та борцями за свободу і незалежність України.
Василь Стус загадково помер у тюремному карцері, причина смерті досі точно не встановлена. Через п'ять років після смерті Стуса його реабілітували, а справу закрили за відсутністю складу злочину.

По суті, ця книга - матеріали справи Василя Стуса, розташовані у хронологічному порядку. Це допити самого Стуса і показання свідків по справі, опис вилученого у квартирі Стуса і Попелюх майна, стенографія судового засідання та інше. Все це доповнюється трьома статтями Вахтанга Кіпіані та останнім відомим текстом Стуса, який він писав, перебуваючи на Колимі.

По книзі: вона точно сподобається тим, кого цікавить історія, архівні справи, та і взагалі маст хев усіх українських патріотів.
Далі - емоції від матеріалів справи Стуса В. С.

"Такую страну потеряли", - люблять повторювати, особливо останнім часом, ті, хто сумує за "страной". Кожного разу, коли я це чую, хочеться почати переказувати біографії репресованих "страной" осіб, які і винні були лише в не згоді з ідеологією та політикою "страны". Тепер же можна буде давати посилання на магазини, в яких продається "Справа Василя Стуса".
Ознайомившись з матеріалами даної кримінальної справи (та і взагалі, будь - яких політичних справ) хочеться у відповідь задати питання - яку "страну" ви загубили? Поліцейську імперію? "1/6 частину земної суші", керманичі якої боялись будь - якого "інакомислія"? Шикарна була країна, нічого не скажеш.
Так, у Радянського Союзу, який би він там на мою думку не був, були якісь досягнення. Але ціна їх?..
Усі ці досягнення зі знаком "плюс" чудово перекриваються тисячами сторінок кримінальних справ репресованих в кожне десятиріччя існування імперії.

А, ну тобто щоб підірвати щось там в СРСР, достаньо навіть не ядерної зброї, чи хоча б просто вибухівки, а звичайного рукопису? Все було так просто? Що ж це за "наддержава" така, яку можна підірвати рукописом? І чи "наддержава" взагалі?
І ж скільки людиногодин витрачалося на такі кримінальні справи? Якщо кримінальна справа одного тільки Стуса нараховує 6 томів приблизно по 300 сторінок. Допити свідків (з різних куточків імперії), вивчення творів і листів, аналіз контактів та ін. А якби цей ресурс витрачався на дійсно корисні речі? Хоча, про що це я. Зате "такую страну потеряли!"
Придбати книгу за редакцією Вахтанга Кіпіані варто і заради останньої, маленької, всього на 20 сторінок, частини "З таборового зошита. Останній відомий текст Василя Стуса". Цей розділ став жирним знаком оклику усього видання. Те, з чим читач був знайомий з допитів свідків, тепер можна прочитати від самого Василя Семеновича. Сталевий Стус. Прикро і боляче. І ще більш прикро і боляче, що всі ці слідчі, свідки та інші персонажі, не зазнали від держави ані покарання, ані хоча б осуду.
Хоча, про що це я? "Такую страну потеряли".

Так багато думок, які викликала ця книга і так мало тих, які можна висловити в рецензії, щоб нікого не образити.

Книгу про справу Василя Стуса я купувала не через велику цікавість до біографічних даних цього поета чи радянської системи притягнення до кримінальної відповідальності. Я вирішила купити і прочитати її  головним чином через хвилю спорів та обговорень, які здійнялися через поданий Медведчуком позов та щоб підтримати автора.

Спочатку, до читання я поставилась без ентузіазму, але дуже скоро книга мене зацікавила. Як людина, яка навчається в юридичному університеті, я серйозно поставилась до аналізу процесуальних документів, процедури притягнення до відповідальності і менталітету радянських часів. Скажу чесно, щоб застерегти осіб, які сумніваються щодо прочитання цієї книги, 95% це саме процесуальні документи, які мають відношення до двух справ, що були відкриті проти Стуса: постанови, протоколи, ухвали, вироки і тд. Деяким це може здатися нудним. Все ж якщо пропустити протоколи обшуку, то можна легко спіймати суть справи і прослідкувати її від самого початку до кінця.

Я витратила на прочитання близько 5 днів і мої емоції змінювались частіше ніж я перегортала сторінку. На деяких моментах  я сміялась з нелогічних дій слідчих, самого Стуса або абсурдності всієї ситуації, подекуди використовувала славнозвісний жест "рука - обличчя", а іноді мені ставало дуже сумно.

Особисто для мене позитивних особистостей в книзі не було. Чи то слідчі, яким все рівно на права інших людей, чи то сам Стус, який здався мені достатньо лицемірним, цинічним та нарцистичним в своїх діях та висловлюваннях. Якщо ж вирішувати хто був гірше, то звісно радянська система перемагає за всіма пунктами. Жодної мови про свободу в ті часи і бути не могло, а ідея комунізму займала місце будь-якої релігії, хоча це і було їх релігією.

Книга по справжньому сильна і змусить вас думати і аналізувати ситуацію з різних боків. Читати її не складно, варто тільки звертати увагу на дати та зв'язок документів між собою. Не можу сказати, що книга відповість на всі ваші питання, адже в документах про все не напишуть і багато моментів залишаються за межами офіційності, але все ж справа описана достатньо детально та зрозуміло. Всім хто хоче зануритись у світ радянських кримінальних проваджень і цікавиться долею Стуса, рекомендую ознайомитись з цією прекрасною роботою Вахтанга Кіпіані.