Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус

"Що таке похвала? У кращому разі, це непотрібне підкреслення безперечного, у гіршому - це зайвий доказ, що з приводу тебе думки розійшлися, про тебе хтось висловлюється зневажливо й тебе слід підтримати похвалою, підбадьорити, бо тебе лає більшість."

"Усю повноту своєї ерудиції наукові робітники вкладали у верблюжу терплячість праці над примітками. Коментаторсто ставало ідеалом дослідження."

"У Серафікуса було багато важкої упертої сталости, із нахилом не говорити, а проголошувати, не розмовляти, а проповідувати з тією самовпевненістю вчителя, метра, що звик навчати й не звик, щоб йому суперечили."

"Можна все життя своє прожити й не помітити, що ти існуєш. Можна щось робити, про щось дбати, чимсь цікавитись і лишитись якось до всього цього чужим і не причетним. Усе життя можна прожити, не живши, пройти повз життя навшпиньках, під сурдинку, обминаючи життя, боком, попід стінкою, глухими завулками, ніби ховаючись..."

"Покохати? Де проходить межа, що відокремлює почуття від цинізму, чемність од образи, коректність от брутальності?"

"Люди взагалі страждають тому, що їх мучать примари нездійсненних фантомів. Кожна людина повинна виховувати в собі пошану до непотрібних справ, химерних вчинків, нікчемних речей."

"Я завжди ставився до слів підозріло і з сумнівом, як до істот жорстоких і небезпечних, двозначних і зрадливих. Слова - вульгарні, нікчемні й двозначні. Вони готують зраду, вони скрізь підстерігають людину, чекають її напоготові, щоб заволодіти людиною і згубити її."

"Коли я міг задовольнити бажання, я більше не бажав. Перед реальною дійсністю моя химера відразу вилиняла, вицвіла, витрухла."