Готель «Велика Пруссія»

Завдяки якому автору сучасна література придбала моду датувати те, що відбувається в тексті? Можна було б погодитись, якщо це необхідність, що без цього ми не зрозуміємо деталі, але навіщо - в цьому детективі?
Мова дуже красива, напружений цікавий початок, симпатичні еротичні сцени; нервові діалоги між мужчинами, пов'язаними таємницею.
Після читання зрозумів, коли градус почав знижуватись. Автору захотілося заплутати нас, додавши нових підозрюваних і нове угрупування під керівництвом пришелепкуватого мужчини із "напівбожевільного народу"
Не сподобався головний герой. Хіба що його любов до рідного міста. Він ніби то працює на злочинця, а його заява: "...іноді для успішного розслідування злочину доводиться брехати і навіть здійснювати ще один злочин"- це коло без вихіду? Справедливості не дочекаємося і у книжці?
Наївні описи зустрічі з заступником таємної організації, його зізнання що до агентури та її обов'язків ( з якого переляку?)
У фіналі автор спустився на грішну землю з мотивом злочинів, але попередніми діями героїв встиг дещо розчарувати.

Власне, якби в мене не було досвіду з читання детективних романів, мабуть я би закохалася у автора і його стиль оповідання. Як правило, я уникаю порівнянь, навіть у світі книжок, однак цього разу не можу сказати, що я залишалася безпристрасною. Так чи інакше, я все ж таки не втрималася і пустилася в критику.

Роман мене не вразив. Скоріше всього не вразила сама детективна лінія, а от особистість детектива, видалась досить таки приваблива, адже мова йшла про статного чоловіка, розумного і привабливого. Так, і я як жінка, повелась на цю інтригу. Тому мабуть і саму книгу дочитала до кінця.

"Готель…", як на мене, одна із небагатьох книг, в якій сюжет здається мало цікавим та інтригуючим, а ось головний герой, таки привертає увагу. І завдяки комісару Вістовичу роман вийшов таки колоритним. Своєю не аби якою енергією, він закрив майже всі прогалини між детективною невпорядкованістю та художньою образністю. І ще один плюс - це достеменний опис закордонних міст та вуличок, особливо що стосується старого Лева. Занурення в небезпечні місцини були по - справжньому захопливими, а події пригодницькими, однак все ж таки не детективними.

Так, з романом, як і з самим автором, варто познайомитися, однак очікувати від книги забагато не варто.

Книга справді хороша, якщо може здійснити мандрівку в часі. Так ось, автор справжній чарівник (і нііі, книжка не фентезі), бо я ніби прожила декілька днів на початку ХХ сторіччя, ще й в іншій країні. Відчула себе помічницею Адама Вістовича - одного з кращих слідчих не лише України, а й Європи. Мабуть, з ним може позмагатись Шерлок Голмс та Еркюль Пуаро, а це вже рівень.

Чомусь цей роман здався мені цілком чоловічим. І це не тому, що жінок в ньому не має, а тому, що найцікавіші образи саме чоловічі. Непересічні особистості, часом авантюрні, сміливі, пристрасні, холоднокровні, розсудливі. Кожен по-своєму особливий. Не хочу применшувати роль жінок, без яких книга не була б такою, яка є, але мої пріоритети очевидні.

Сюжет книги динамічний, не має нічого зайвого, обтяжливого. Книжка за обсягом не велика (275 ст), хотілось більше всього, але автор вдало передав необхідні деталі. Не встигає нічого набриднути. Якби я не знала початково, що це у написав український автор, я б навіть і не подумала. Так по-європейськи, так сильно! Однозначно, улюблений детектив у #сучукрліт

В популяризируемой и рекламируемой #сучукрліт мне всегда не хватало – и не хватает – жанровой литературы.
Среднестатистический "обычный" читатель – не фанат – сможет назвать несколько авторов, пишущих о реальной современной Украине, её настоящем или очень недавнем прошлом.
А вот спроси у такого "обычного" читателя – меня, например, – об авторах исторических романов (до ХХ века), детективов, фэнтези или фантастики, как наступает ступор и замешательство.
Они конечно же есть! Но где они и как их зовут?

Так вот, одного автора ОЧЕНЬ хороших украинских детективов я теперь знаю.
Его зовут Богдан Коломийчук.

В "Готелі 'Велика Пруссія'" есть всё, что нужно для качественной детективной истории – интригующая завязка, сложная загадка, интенсивное развитие сюжета, неожиданные повороты.

А самое главное – атмосфера!
Если честно, Лемберг Коломийчука был для меня больше похож на тот самый легендарный город Льва, чем реальный Львов двухлетней давности.
Наверное, это потому, что автор виртуозно владеет львівською говіркою и использует её действительно в нужное время и в нужных местах.

Хотя справедливости ради должна сказать, что в начале книги вау-эффект был намного сильнее, чем в конце. Всё-таки я в детективах консерватор и люблю, чтобы мне показали и рассказали, откуда детектив узнаёт все факты.
А Коломийчук, с моей точки зрения, слишком злоупотребляет событиями за кадром и тузами, неведомо как попавшими в рукав.

В любом случае, моя череда классных книг и классных детективов продолжается.
И я теперь не только верю в то, что жанровая литература по-украински существует, но и могу назвать, по крайней мере, одно имя.

"Готель Велика Пруссія" мій перший український історичний детиктив. Скажу так, для мене це більше все таки роман з детективною складовою. Мені була більш цікавою доля головного героя Адама Вістовича, ніж справа, яку він вів.
    Про сюжет:
1905 рік. Адам Вістович, один з кращих слідчих Галичини, щоб допомогти молодшому колезі Самковському  береться ніби за звичайну справу, але все не так просто.
     Розслідування приводить Вістовича в Пруссію, де кілька впливових посадовців та підприємців об'єднуються з мафією, аби протистояти іноземним шпигунам. Раптом члени цього синдикату починають помирати за доволі жорстоких обставин. У цій круговерті неочікувано опиняється колишня дружина Вістовича. Комісар береться за найнебезпечнішу справу в його житті.
     Я приємно здивована тим, як пише автор, мені дуже сподобалось, читається книга на одному диханні.
Книга кишіє австрійськими та німецькими прізвищами людей та назвами вулиць. Мені навіть довелося занотовувати імена і короткий опис головних героїв, так як їх була величезна кількість і всі вони були малорозкритими і схожими один на одного.
       От що мені сподобалось, так це те, як автор виписує жіночих персонажів,  це круті, самодостатні та сексуальні жінки, в голові прям картинки їх образів утворюються.
      Однозначно візьму у автора ще якісь книги на прочитання, можливо не детиктивного жанру. Приємно знаходити крутих українських сучасних письменників.

Книга нового для мене автора. Моє знайомство з сучасною українською літературою дуже обережне, але я щоразу дослухаюся до рекомендацій і купую книжки українських авторів. І рідко коли розчаровуюся (може тому, що гарно вибираю, а може тому, що у нас стали видавати класні книжки українських авторів). Щодо цієї книжки читала суперечливі відгуки, та прочиталася вона швидко і цікаво. Книжка чудово оформлена: гарна обкладинка, соковитий червоний корінець, гарний шрифт, і це додає їй кілька балів. Книгу приємно читати.

Атмосфера початку ХХ ст. Атмосфера похмурого Лемберга. Поліцейський комісар Адам Вістович їде на поклик своєї колишньої дружини до Берліна, їй загрожує небезпека. Місцевий кримінальний авторитет потрапив у вир убивств і хоче дізнатися, хто ж убиває його друзів і соратників. Вістович потрапляє в його поле зору і мусить розслідувати ряд убивств. Детективна лінія досить млява і блякла, постать убивці взагалі не харизматична. Але натомість сам Вістович дуже цікавий чоловік, і читати про його пригоди було захопливо. Доповнює читання колоритна львівська говірка. Загалом непогана книжка для розваги.

Про Богдана Коломійчука я дізналася в інстаграмі. І одразу вирішила прочитати його трилогію про Адама Вістовича.

Події першої книги починаються у Львові, перекидаються у Берлін та Позен, зачіпають відділи поліції та розвідки, шпигунів та мафію, небезпечні та пристрастні пригоди. Непоганий мікс, погодьтеся.

Проте, на мою думку, сам детективний сюжет доволі слабкий - наш головний герой з легкістю здогадувався про всі злочини, а злочинці та союзники самі розкривали перед ним карти (з якого б то дива?). У всіх халепах Адаму щастить і на всіх фронтах він виходить переможцем без особливих зусиль. За це особисто від мене автору мінус.

Разом з тим маємо цікаву говірку (обожнюю дізнаватися різні діалектизми) та легку приємну манеру оповідання з дрібкою красивих описів міст. За це беззаперечний плюс.

Книга не позбавлена еротичних сцен, що радше викликало в мене усмішку, але свій шарм це також додає.

Роман невеликий і читається буквально за один день, саме те, щоб згаяти час в дорозі чи відволиктися ввечері від рутинних справ.