Кайдашева сім'я

— А може, це я згубив очі на греблі? Нічогісінько не бачу! їй-богу, нічогісінько! А може, кум повидирав мені баньки з лоба, — говорив Кайдаш сам до себе, — оце лиха моя годинонька! Як же оце я прийду додому без очей?

 — Не можна, дочко! Зав'язала голівоньку, не розв'яжеш довіку, —сказала Балашиха, осміхаючись через сльози.

небо — то якась здорова дивна книга, а зірки — то якісь дивні слова, та тільки він не має хисту їх прочитать.

• Чого це ти, Мотре, сіла шити? Хіба ти не бачиш, що в печі обід недоварений, а хата стоїть і досі неметена?
• Та вже ж бачу, не повилазило, - обізвалася Мотря затягуючи нитку в вушко.

нащо то бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, й лани, а другим дав важку працю, бідність та трохи не торби.

Не я п'ю, горе п'є та мої нещадимі злидні.

Багата Лавра не спромоглася поставити гостинницю для народу, хоч збагатіла народними грішми.

За вовка промовка, а вовк і в хату!

Її міцна душа задавила в собі всі сльози, та не задавила свого безталанного кохання.