Мор, ученик Смерти

После прочтения этой книги у меня ощущение, что меня обманули. Мне как будто пообещали одну историю, а выдали совершенно иную. Не знаю, может, дело в том, что я читала урывками, а не сразу весь роман проглотила. Здесь чудесные персонажи (особенно замечательный Смерть, который любит кошек и вкусно поесть), а ещё яркая ироничная манера повествования. И вот когда все фигуры уже расставлены по местам, а поле очерчено, выясняется, что мы играем не в шахматы, а в догонялки какие-то. Мне показалось, что всё развивается слишком стремительно, скомкано и не туда, куда предполагалось изначально. Особенно в финале. Нет, всё вроде бы логично, но так не по-хорошему странно... Эх, всё присматриваюсь к Плоскому Миру с разных сторон, и всё не могу им в полной мере проникнуться.

Перша книга із циклу про Смерть. В Дискосвіті (в оригіналі - Discworld) - це антропоморфне уособлення, досить приємний, любить гарно поїсти і котяток. А ще дуже мріє відпочити, там порибалити або ж бухнути. Тому Смерть бере собі серед смертних учня і відправляється у довгоочікувану відпустку. Тепер обов'язки має виконувати юний хлопець. Що ж може піти так?
Особисто я з Пратчеттом відпочиваю, бо весело і саркастично. Але сюжет передбачуваний (в деяких випадках аж занад-то) і особливої глибокої філософії, яку тут знаходять інші, я не помітила. Але мені все одно ще хочеться продовження циклу. (Бо затягує)
І мені більше сподобалась лінія не Морта, а саме Смерті. Оце дійсно було цікаво читати, як він (тут це він, хоча я не зрозуміла чому, ознак немає, про це там теж згадується) вчиться відчувати прості людські слабкості і шукає сенс життя. Ну подобався мені цей чувак, який ГОВОРИТЬ КАПСЛОКОМ. (В оригіналі його репліки друкуються шрифтом капітелью). І мені сподобалась ідея з бібліокею книг з життями.
А книгу б порекомендувала б читати у відпустці, або тим, хто просто хоче відпочити. (Тобто, всім).