Чоловік з моїм іменем

Людська пам’ять працює на забуття

Про героїв слід писати так, щоб із ними хотілося провести вечір.

проза Браяна чимось схожа на спроби пояснити собі все, що довго муляло й наболіло, спроба витягнути те, що хвилює з глибини й лишити на поверхні, щоб мати постійну змогу розглядати, пригадувати, дотримуватися.

ці письменники, аферисти, які граються словами, забуваючи, що для когось вони зберігають значення, а не просто використовуються як мовні конструкції, елементи художньої світобудови

Цей текст - наче стереомалюнок, який вимагає повної концентрації погляду, і за умов повного дотримання правил впускає у свою тривимірну реальність.

Про подію варто писати, коли вона завершилася, а не триває. Тоді вдасться уникнути описів очікувань і передбачень, залишивши за собою право лише констатувати факти.

Особисто вважаю, ми не можемо передбачити свою поведінку до моменту, коли безпосередньо не зіткнемося з реальними умовами.

Коли говориш про себе в розрізі двадцятилітньої давності, то, гадаю, варто вживати третю форму.