Приємно розпочинати рік із приємної книжки. Ти більше, після перегляду своїх оціночних критеріїв :)

«Мадам Пилінська» - книжечка маленька, лише 96 сторінок (а якщо зменшити міжрядкові інтервали та шрифт, то й менше), але якесь відчуття піднесення від неї. Автобіографічна історія про пізнання секретів музичної майстерності і не тільки. Читаючи про старий сімейний «Шидмаєр», що успадковувався поколінням родини Шмітта, я згадувала своє фортепіано. Я не пам’ятаю фірму, але воно було німецьке і просто чудове: панелі різних відтінків коричневого, візерунки, дірочки від канделябрів, точені клавіши, приємні на дотик, та дата 1894 рік на задній стінці, яку ми виявили, коли перший раз після покупки запросили налаштувача. Якщо чесно, я не була вартою цього розкішного екземпляру. А може мені просто не стрілася моя мадам Пилінська? Яка б розтлумачила як відчувати музику, плести з мелодії стрічку, як пальці мають пурхати над клавішами, як, граючи, треба віддаватися звукам, що видобувають фетрові молоточки із струн…

Прочитавши кілька сторінок і вперше зустрівши на них ім’я Шопена, я включила добірку з його творів на Youtube. Вже не перший раз спостерігаю, що класична музика мене відволікає від читання: я починаю її слухати, згадувати знайомі мелодії, тоді як текст віддаляється від мене. Мадам Пилінська – палка шанувальниця Шопена, вона монотеїстка. В неї, як в батька героїні «Моє велике грецьке весілля» все крутиться навколо греків і бере від них початок, все крутиться навколо Шопена. Так чи інакше всі інші композитори або щось запозичили в нього, або на його фоні заграли своїми барвами. Цікаво було читати всі ці порівняння, вимовлені з таким запалом! Я майже бачила цю вимогливу польку поряд із собою. І, слухаючи музику у телефоні, знаходила відтворення її слів у кожній музичній фразі, кожному такті, кожній ноті. Це було фантастично, направду!

Всі твори, що я читала у Шмітта (не багато, але таки є), дуже емоційні. Вони чіпляють серце і душу. «Мадам Пилінська» така сама. Перегорнувши останню сторінку, я відчула себе сповненою якогось натхнення.

Забегая вперед - ответ "нет".

Шмитта я вдохновилась читать после его "Евангелия от Пилата", которое понятно о чем, а именно - что же делал Пилат уже ПОСЛЕ? Мне понравилось, и я перешла к несколько захваленному "Циклу Незримого" автора.

Я прочитала уже 7 новелл, включая "Мадам Пылинска...", осталась одна, дочитаю на днях, но выводы уже делать могу. Если бы знала, что это такое, то не читала бы, и время не тратила. Потому что самая сильная новелла в цикле — это "Оскар и Розовая дама", а остальные  - это простите, чистой воды морализаторство. То есть посыл благородный, истории о людях разных религий и духовности, но все это написано как сборник притч для лиц старшего школьного возраста. То есть настолько прозрачно намекает автор, где что надо понять и усвоить, что я почувствовала себя девочкой, которую карандашом в школе заставляли подчеркивать основные идеи в тексте. То есть тайну музыки понимать следует именно так, суть буддизма ("Миларепа") — вот так, ценность детей и родительско-детских отношений  - вот эдак. Но написано ведь это для взрослых, а у них уже ориентиры-ценности установились, учить бесполезно, по крайней мере прямо и топорно. Вот как то так.

Давно не плакала над книгами...вже як пів року. Але ця книга визвала сльози щастя. Всього 90 сторінок, але таких життєвих, чуттєвих, душевних. Як людина, яка закінчила музичну школу скажу, що саме так, як мадам Пилінська потрібно викладати уроки музки та сольфеджио. Спочатку, коли я нічого не знала про книгу, думала, що там піде про життя Шопена, підготувалась, можливо, почути історію кохання. Але книга приємно вразила. Все написано так, що зачаровує з перших сторінок. Важко розповісти, про що ця книга без спойлерів, але її точно слід прочитати кожному, хто побачить її . Бо цю книгу слід відчути, через літери у книзі, через музику Шопена...