Ґудзик

...життя не має смаку, в чистому вигляді воно - як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку - серце болить сильніше

Тільки людина здатна брехати. У природі брехні не існує. Хіба брешуть дерева, птахи, вода?.. Можна жити бідно, безтямно, дурнувато, легковажно, важко, але при цьому жити чесно - необхідно. Інакше - морок, ніч, смерть... Найстрашніше - втратити віру. Її гублять раз - і назавжди... А потім шукають. І знаходять виправдання собі. Роблять вигляд, що все гаразд, і посміхаються. Але голка в серці залишається. З нею можна якось жити.

Але хіба це життя?

Мене не хвилює питання, що буде завтра? Я розумію, що «завтра» — це сьогодні, яке ще не настало. Воно завжди за кілька кроків од «тепер». І тому — нема чого боятися. Якщо зараз я дихаю, живу, рухаюсь — це вже добре. Чи думають про завтрашній день птахи, тварини чи дерева…

«Свадьба и похороны - вот два спектакля, в которых главные "виновники событий" не играют никакой роли!»

"Свобода не може бути дозованою"

Люди, що не відчувають любові, рано чи пізно перетворюються на зомбі, на аморфне ніщо, вони незадоволені життям, хоч яким би воно було.

"Її голос роздяг мене до нитки!"

«У жизни нет вкуса, в чистом виде она - как дистиллированная вода. Мы сами добавляем в нее соль, перец или сахар. Когда жизнь приобретает вкус - сердце болит сильнее».

«Люди, которые не чувствуют любви, рано или поздно превращаются в зомби, в аморфное ничто, они недовольны жизнью, какой бы она ни была».

Для неї [продавщиці] було нестерпним наше щастя - і вона нас обрахувала. А мені стало її жаль, тому що увечері вдома на неї чекає п*яний чоловік - й жодного поцілунку