Ґудзик

Фатальна зустріч у мальовничому куточку Карпат змінила життя головного героя Дениса. Він пройшов всі кола пекла в Афганістані, але вижив. Через декілька років ми знову бачимо Дениса, але тепер він - успішний керівник рекламної компанії. Проте минуле кохання знову увірвалося в його життя, і все летить шкереберть. У цьому романі немає смертей і катаклізмів, але трагічне непорозуміння між головними героями спричиняє драматичні події. Кожен герой цієї книги по-своєму прагне щастя та не вміє цінува...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,1

722 оценки

5
42%
4
36%
3
17%
2
3%
1
1%

Ваша оценка

Прочитали 816Хотят прочитать 305

Рецензии

Virna_Grinderam18 сентября 2016 г.
Цей янгол тебе обожнює...

Надзвичайний твір Ірен Віталіївни.

З превеликим задоволенням перечитала його спеціально аби освіжити у пам"яті перед прочитанням продовження "Гудзик - 2. Десять років по тому".
По сюжету, ми знайомимося з молодим, перспективним режисером Денисом Северином, який розповідає нам історію свого життя та кохання. Починаючи ще з юних студентських років. Його знайомство з Єлизаветою Тенецькою, щире кохання без відповіді з її боку, бажання щось змінити у своєму житті (як наслідок - служіння в армії, Афганістан, повернення додому, виїзд до провінційного містечка, робота за освітою на державу, створення власної фірми та інше). Нова зустріч з Єлизаветою, Знайомство з Лікою (донькою Лізи), шлюб, життя з Лікою з любов"ю до Лізи...
Гострота починається від моменту, коли Ліка дізнається про оту любов Дениса до Лізи, книга ковтається за дві секунди, з перервами на виписування цитат. Читача накриває дев"ятий вал і він не може думати ні про що, крім того, що відбулося у творі. Так було зі мною три роки тому, коли прочитала вперше і три дні тому, коли прочитала повторно.
Мене глибоко вразили події, які відображені у творі. Я щиро співпереживала Ліці, хотіла натовкти писок Денису і виселити на місяць Тенецьку...
Сказати, що мені сподобався твір - нічого не сказати, я була зачарована ним, коли дізналася про продовження стрибала під стелю від щастя. Тоді хотіла радити усім, аби прочитали, тому як саме з цієї книги почалася моя любов до творчості Ірен Віталіївни Роздобудько. З тих пір нічого не змінилося, я так само раджу - читайте, особливо ті, хто любить творчість автора та глибоко вражаючі історії.
Читать далее
18
2,2K
Coffee_limon1 мая 2011 г.
Это как неожиданно попасть под сильнейший ливень. Мгновение - и на тебе ни одной сухой нитки. Это не постепенное проникновение, понимание, обвалакивание, как иногда бывает, когда читаешь интересную книгу. Это - раз и все, и ты в ловушке. Где-то со второй страницы после слов "Я умерла 25-го сентября 1997-го года..." вдруг и сразу понимаешь, что из этой истории тебе уже не выпутаться...
Странно, но внятнее я даже рассказать не смогу. Внятнее - это разложить историю по полочкам. Но это история любви, страсти и безумия. И если ее разложить по полочкам, останется обычный роман. Каких миллионы. Но прочитав, ты точно знаешь, что этот роман особенный. Ливень. Сильнейший ливень. И ни одной сухой нитки...
Читать далее
17
336
voyageur7 февраля 2011 г.
С одной стороны - будто бы печальная история о дважды неудавшейся любви, измене, предательстве и душевных скитаниях. А с другой - все же скорее история поиска себя, блуждания в лесных зарослях в горах своей души. Весь текст пропитан болезненным надрывом, что не дает героям наконец успокоиться, найти свою тихую пристань. Да и сами персонажи явно не стремятся обрести некую гармонию - им явно проще страдать, вращаться в своей неприкаянности, ныряя с головой то в работу, то в алкоголь.
В общем, неплохое сочетание психологически напряженной драмы с несколько пошловатыми для такой серьезности мотивами в духе торжествующей случайности (любовь к матери и к дочери, обнаруженной фотографии пропавшей девушки в Черногории, ежевичное вино и так далее).
Просто нужно помнить - у каждого в жизни может быть своя пуговица, подскользнувшись на которой, можно пустить свою жизнь под откос.
Читать далее
17
295

Все рецензии

Цитаты

Sunburn6 октября 2009 г.
...життя не має смаку, в чистому вигляді воно - як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку - серце болить сильніше
34
3,1K
Sunburn6 октября 2009 г.
Тільки людина здатна брехати. У природі брехні не існує. Хіба брешуть дерева, птахи, вода?.. Можна жити бідно, безтямно, дурнувато, легковажно, важко, але при цьому жити чесно - необхідно. Інакше - морок, ніч, смерть... Найстрашніше - втратити віру. Її гублять раз - і назавжди... А потім шукають. І знаходять виправдання собі. Роблять вигляд, що все гаразд, і посміхаються. Але голка в серці залишається. З нею можна якось жити.
Але хіба це життя?
19
2,7K
EduardGol16 октября 2013 г.
Мене не хвилює питання, що буде завтра? Я розумію, що «завтра» — це сьогодні, яке ще не настало. Воно завжди за кілька кроків од «тепер». І тому — нема чого боятися. Якщо зараз я дихаю, живу, рухаюсь — це вже добре. Чи думають про завтрашній день птахи, тварини чи дерева…
12
1,7K