Жизнь взаймы / Der Himmel Kennt Keine Günstlinge

Как прекрасны эти женщины, которые не дают нам стать полубогами, превращая нас в отцов семейств, в добро- порядочных бюргеров, в кормильцев; женщины, которые ловят нас в свои сети, обещая превратить в богов. Разве они не прекрасны?

-Да, они прекрасны, Левалли.

В каждой из них заключена Цирцея. И самое смешное то, что они в это не верят. В них горит пламя молодости, но за ними уже пляшет невидимая тень тень мещанства и тех де- сяти кило, которые они вскоре прибавят; тень семейной ску- ки, мелочного честолюбия и мелких целей, душевной устало- сти и самоуспокоенности, бесконечного однообразия и мед- ленно приближающейся старости. Только одной из них не грозит все это, той, что танцует с Фиолой, той, что вы привез- ли сюда. Как вам удалось ее найти?

Она чувствовала, как эти синие, красные и желтые цветы растворяются в се крови и все легких, как будто се телесная оболочка и созна ние то, что отделяло се от окружающего мира, исчезли и всю ее, подобно рентгеновским лучам, пронизывает свет, с той лишь разницей, что ренттен обнажает кости, а свет раскрывает ту таинственную силу, которая заставляет биться сердце и пуль сировать кровь. То было великое утешение, она никогда не за будет этот день, пусть ее жизнь, все, что ей еще предстоит прожить, станет таким же, как этот зал, похожий на улей, пол- ный легчайшего меда лучей, пусть ее жизнь будет подобна свету без тени, счастью без сожаления, горению без пепла.

— Якщо йдеться про практичні речі, завжди ми були тут першими, пане. Так, зрештою, дешевше. Люди не хочуть вже більше витрачати стільки коштів на перевезення трупів. Колись було інакше. Тоді багато родин перевозило своїх померлих на батьківщину в цинкових трунах. То була краща пора, ніж тепер! Не до порівняння! Мусите колись послухати мого батька, як розповідає про той час. Він отаким робом побачив цілий світ.

— Тобто: яким?

— Як конвоїр трупів, — сказав хлопець, здивований нездогадливістю незнайомця. — Тоді люди трактували ще своїх померлих з пієтетом. Не пускали їх самих у подорож. Особливо до заморських країн. Мій батько знає, наприклад, Південну Америку як власну кишеню. Люди були там багаті й завжди прагнули забрати померлих на батьківщину. То було ще перш, ніж літаки стали популярними. Транспортування відбувалося залізницею, а потім на пароплавах, з гідністю, як належить. Тривало то цілими тижнями. А як годували, пане, конвоїра трупів! Батько навіть збирав меню і вставив їх потім в рамки. Під час однієї подорожі з однією вишуканою чилійською дамою — поповнів на цілих тридцять фунтів. Все було безкоштовно, також пиво, а крім того, коли доставив труну на місце, отримав прекрасний подарунок. А потім, — хлопець поглянув недружелюбно на квадратну будівлю, — а потім поставлено крематорій. Спочатку він служив лише для людей, які не визнавали жодної релігії, але тепер став повсюдно модним.

— Так, — підтвердив Клерфе. — Це вже не тільки тут таке.

Хлопець похитав головою.

— Люди не мають більше жодної поваги до смерті, каже мій батько. То провина двох світових воєн, надто багато людей втратило тоді життя. Та й відразу мільйони. Мій батько каже, що тому пропав його фах. Тепер навіть родини з заморських країн просять спалювати трупи своїх померлих, а урни з попелом посилають до Південної Америки літаками. Без конвоїрів.

Дим з крематорію припинив снувати. Клерфе витяг пачку цигарок і підсунув балакучому підліткові.

— Що це за будівля? — поцікавився у хлопця, який відгортав лопатою сніг біля крамниці.

— По той бік вулиці? Крематорій, пане.

Клерфе ковтнув слину. Отже не помилявся.

— Тут? Навіщо вам тут крематорій?

— Для санаторійників. Тобто, для померлих.

— І для цього потрібен вам крематорій? Аж стільки вмирає?

Хлопець сперся на лопату.

— Тепер уже не так, як давніше, пане. Але до війни, я маю на увазі першу війну, та й пізніше теж — тоді багато вмирало. У нас тут довгі зими, а взимку важко копати землю, замерзає на камінь, і то глибоко. Крематорій набагато практичніший. Цей має вже майже тридцять років.

— Тридцять? Отже у вас уже був крематорій, перш ніж увійшов у моду? Задовго до розповсюдження в масовому масштабі?

Хлопець не зрозумів, що Клерфе мав на увазі.