Крути 1918

Це були не розповіді про війну, це була сама війна.

А я й не мав наміру записуватись. Ти ж знаєш - я пацифіст... І зараз, і завжди...

Падав сніг і легким покривалом лягав на обличчя студентів, укутуючи їх, забираючи зі страшного січневого ранку туди, де їхні імена залишаться назавжди. І де вони знову й знову повторюють слова гімну України.

Невиліковною є лише смерть.

Це була смерть — смерть лише за півдоби від них усіх, котрі ще вчора ображалися на братів, друзів і коханих за те, що ті не залишилися вдома, втекли «на війну».

Інформація — безцінний товар. Хто володіє інформацією, той володіє світом.

І аж перед відбоєм повідомив, що навчання скінчилося і Студентський курінь завтра вирушає на фронт.
— А куди саме, пане сотнику? — ...
— Туди, де вбивають.

Власне, тільки такі й можуть утриматися біля «штурвала революції» — чистоплюїв вона зітре на порох.

«... його погляд виділяв когось у натовпі — то уважні очі офіцера, то насторожене обличчя селянина, то позбавлене звичайного вмиротворення лице священика. Нині їх усіх об’єднувало одне: біль від того, що їм не дають змоги жити у власній країні так, як їм того хочеться. Що примушують піднімати руку одне на одного в ім’я ідей, вигаданих кабінетними мудрецями, в які повірили жорстокі авантюристи, що мріють створити «світле майбутнє», однако сміливо крокують по тисячах трупів.»

На жаль, усі ми солдати. Щойно вдягнувши погони й форму, ми вже готові померти за батьківщину та свою справу.