Цитаты из книги Eiland in bloei

Ее счастье словно ярким лучом высветило мое одиночество.

Мое сердце печально и одиноко,

По тебе я тоскую, милый, лишь по тебе…

Таких девушек, как ты, редко выносит на наш берег.

Я положила голову ему на грудь, как тогда в доме у Би.

встретил тебя у Генри.

большая любовь выдерживает испытание временем, расстоянием и страдания-ми. Даже когда кажется, что все потеряно, на первую

настоящая любовь продолжает жить.

Би вернулась с двумя бокалами "Гордон грин" — огуречный сок, смешанный с соком лайма,  немного джина, сахарный сироп и щепотка морской соли.

Клубы дыма из трубы его дома смешались с легкой пеленой над морем, образовав густой туман, где легко можно было потеряться.

Эвелин умерла через несколько часов, но Би успела приготовить ей мартини. За считаные минуты она смешала джин и вермут со льдом, добавила нечетное количество оливок на удачу. Эвелин открыла глаза и в последний раз выпила с подругой. Это прощальное действо было вполне в духе их дружбы, а когда мы вернулись домой, Би сделала коктейль для нас, и мы выпили в память об Эвелин.

« Кохання — не теплична квітка, яку примушують цвісти. Кохання — це бур'ян, що зненацька розквітає буйним цвітом край дороги ».

Справжнє кохання витримує випробування часом, душевним болем і відстанню. Навіть коли здається, що все втрачено, справжнє кохання живе далі.

— Я вважаю, — зітхнула подруга, — що ти просто тікаєш від чогось, із чим повинна зіштовхнутись. Ем, ти звертаєш з дороги, не добігши однієї-єдиної милі до фінішу.

Лісові фіалки? Востаннє я бачила їх ще дівчатком: одного літа вони виросли в саду моєї бабусі...

... Багато хто з мешканців острова — разом зі мною — вірить, що ці квіти мають надприродну силу: можуть загоювати душевні й тілесні рани, зводити нанівець сварки між друзями й навіть дарувати щастя.

— Я найнезграбніша у світі жінка...
— От і добре, — відповів Джек, засукавши рукав светра — на руці я помітила темно-фіолетовий синець, — бо я найнезграбніший у світі чоловік.

Нью-Йорк — ненадійний друг. Це місто обожнює тебе, поки твої справи йдуть чудово, і відштовхує, коли стає кепсько.

Мама завжди казала, що люди, які більшу частину життя провели на самоті, перестають помічати власні дивацтва

«Половина женщин Сиэтла бегала ко мне на свидания, а я привозил их на остров, надеясь, что Эстер заметит. Она словно ничего не видела, и тогда я ушел на фронт. Но даже там от нее не избавился. Эстер терзала мое сердце в южной части Тихого океана. Я думал и мечтал только о ней. Она была в каждой частице моего бытия.»