Сестри крові

Коли прийти? Приходь либонь весною,
Бо нині бачиш — вечір і сльота,
Тумани, мов орли над головою,
І ти така похмура і не та.
І все навколо дике й непривітне,
Що в дощовій краплині нишкне страх,
Уже себе самих останні квіти
Слухняно розпинають на вітрах.
А дні такі бездонні і бездомні
Повз наші вікна линуть вдалину,
І кішкою набридливою втома
Своїм нявчанням хилить нас до сну.
І ти така далека і печальна,
Хоч і покірно-тиха, як колись,
Побіля ніг твоє сумне мовчання,
Немов калюжі крови розлились.
Хай божевільний вечір диригує
Симфонією тиші і журби,
Та свічка щось уперто нам віщує
І радить мені більше не любить.
А ти приходь, та тільки не востаннє...
Руками посвіти собі в імлі.
Приходь в ту ніч, коли мене не стане,
Коли й тебе не буде на землі.