Таємний посол. Том 1

Примружив очі, щоб надовше затримати в уяві картини рідної землі, що зринали перед ним. О рідна земле! Ти, як мати, - єдина і неповторна! Ти не обов’язково найкраща, найгарніша. У світі є, можливо, інші краї, сповнені чарівної краси, краї, де ласкавий шум морського прибою поєднується з ніжним співом барвистих птахів, а пахощі лавру чи магнолії – зі свіжістю грозових південних вітрів. Та що з того? Хай ти скромніше вбрана, хай твоя краса не така показна і не кожному впадає в вічі, але від того ти не менш рідна і люба синівському серцю, рідна земле! Ти ввійшла в нього разом з молоком матері і шумом старої верби у воротях, з квилінням чайки біля степового озерця і золотим дзвоном пшеничної ниви за селом. Із звуками рідної мови та пісень вечорових дівочих. Усім цим і багато чим іншим, часто непомітним для ока, ти вросла в серце, мов дуб у землю, і нема в світі такої сили, яка вирвала б із нього вітчизну і вклала натомість іншу. В годину радощів і в годину горя всі чуття і помисли наші ми віддаємо тобі, рідна земле, вітчизно дорога! Чи ти веселишся, сповнена щастям, чи спливаєш кров’ю і на пожарищах здіймаєш до неба в прокльонах і благаннях руки, ми завжди з тобою, де б ми не були. І поки б’ється в грудях серце, ми не перестанемо любити тебе, рідна земле! С. 312-313