Личная библиотека
Julanila
- 458 книг

Ваша оценка
Ваша оценка
Я отримала задоволення від самого процесу тримання книжки - вона має хороший щільний папір приємного відтінку, стильне оформлення. (Хоча як не згадати про іронічну ілюстрацію двох Єв на дереві пізнання - тоді як фемінізм виступає за рівність чоловіків і жінок ;) ).
Також мене надихнули кілька історій феміністок першої хвилі - Олімпії де Гуж, Мері Волстонкрафт.
Але далі по змісту - просто більше і більше згадок статей, книжок і цитат феміністок різних спрямувань. Третина книжки - список рекомендованої літератури, фільмів та відео, а також згадки авторки про те, на яких конференціях вона які думки чула. По-перше, я зрозуміла, що фемінізмів багато, і якби захотіла заглибитися - без проблем знайшла би ширший список літератури в Інтернеті чи в бібліотечних каталогах. Простий перелік цитати 1001-ої феміністки не може запам'ятатися. По-друге, ці статті та книжки описані настільки поверхово і беззмістовно, що прочитання цієї книжки стало марнуванням часу.
"Олександра Коллонтай - авторка великої кількості праць. Чи не найбільше привертає увагу її стаття "Нова жінка" (1913), у якій революціонерка описала ідеї так званої нової жінки". Вичерпно, дякую.
Дуже слабко і кумедно в розділах про "жіночу" соціологію, яка нібито критикує наукову класичну методологію та пропонує досліднику емоційно впливати на опитуваних (що в принципі нівелює отримані результати) та про "жіночу" теологію, яка критикує релігійні догми (ну ця відома релігія без догм, звісно). Також у книжці зустрічаються сексистські висловлювання, де ідеться про важливість специфічно жіночих рис, цінностей (тобто жінки далі сприймаються як однорідна маса істот, що хочуть піклуватися про інших, всіх мирити та інше).
І найголовніше - зміст не відповідає назві, що також дивує. Авторка не називає і не пояснює, хто і чому боїться фемінізм. І не обгрунтовує, чому його не варто боятися (те, що "фемінізм" - "він", це нічого, не образить нічиї погляди?). Починаючи з другої хвилі фемінізму, у різних жіночих організацій та активісток виникають конфлікти в поглядах, а на думку самої ж авторки, в пост-радянських країнах феміністки маргіналізовані та не мають реального впливу. Відповідно, не варто боятися феміністок тому, що вони ні на що не впливають і корисного нічого не роблять.

Хтось не хоче втрачати своїх привілеїв. Хтось боїться жити, не відповідаючи стандартам. А когось ятрить питання: «Та куди ці фемки пхнуться, шо їм ше треба?»
Кому що болить.
⠀
Я, напевно, теж колись боялась, інакше чому б грала на випередження? Феміністка, але не підтримую вульгарних Femen. Феміністка, проте навіщо було палити бюстгальтери. Ось ця біда – «феміністка, але…» – якийсь час переслідувала мене, і вибивати з себе питання «Чи хороша я феміністка?» можна лише знаннями. У певному сенсі фемінізм в Україні все ще переживає Темні віки. Ніби всі чули про нього, але, не розібравшись, вже каменують, вже хочуть палити за відьомство.
Кожен страх походить від незнання. Не знаєш, що ховається у сутінках? Боїшся темряви. Не знаєш про фемінізм? Починаєш боятись.
⠀
І всім, хто боїться, слід давати почитати підручник Тамари Марценюк. Структурований, лаконічний та насичений. Мені подобається, що авторка розповідає про різноманіття течій та хвилі фемінізму. Важко щось судити і не знати історії, правда? Мені подобається, як пані Марценюк розповідає про фемінізм у взаємодії з релігією та націоналізмом. А ще більше подобається те, що вона не забуває про цей рух в Україні.
⠀
Якщо не лукавити, після прочитання стало якось сумно. У школі на уроках історії мені розповідали про великі чоловічі битви, проте не розказували, хто я. Як я здобула права голосу? Як я можу навчатись в університеті? Всі битви вивітрились з голови, а питань стає все більше. У школі була HIStory, от і все.
Добре, що у «Чому не варто боятись фемінізму» є стільки корисних посилань, книг та фільмів.
⠀
10 непомітних візитів Сімони де Бовуар до Києва з 10.

Справді, мова є важливим посередником у процесі висвітлення проблеми. Мова — не стійкий конструкт, вона змінюється, відображаючи реальність.
Якщо ми не називаємо певні речі, це може означати, що їх у суспільній свідомості не існує. Окрім того, мова — політичний, владний конструкт. Це досить добре видно на прикладі професій і фемінітивів. Чомусь прибиральниця нікому не «ріже вухо», а от щодо посолкині (чи посолки) розгорнулася ціла велика дискусія...

Патріархатні традиції — навколо нас, вони зберігаються у звичаях та прислів'ях. Наприклад, відома фраза «чоловік — голова, а жінка — шия» свідчить, кому належить влада насправді. Хоча ми можемо почути у відповідь, що все одно жінка, яка уособлює шию, крутить головою, тобто має приховану владу. Виходить, що жінкам доводиться маніпулювати, хитрувати, щоб досягти свого.

Фемінізму не варто боятися, бо це про справедливість, гідність і правду, хоч би якою гіркою вона була.