Чому не варто боятися фемінізму

Я отримала задоволення від самого процесу тримання книжки - вона має хороший щільний папір приємного відтінку, стильне оформлення. (Хоча як не згадати про іронічну ілюстрацію двох Єв на дереві пізнання - тоді як фемінізм виступає за рівність чоловіків і жінок ;) ).

Також мене надихнули кілька історій феміністок першої хвилі - Олімпії де Гуж, Мері Волстонкрафт.

Але далі по змісту - просто більше і більше згадок статей, книжок і цитат феміністок різних спрямувань. Третина книжки - список рекомендованої літератури, фільмів та відео, а також згадки авторки про те, на яких конференціях вона які думки чула. По-перше, я зрозуміла, що фемінізмів багато, і якби захотіла заглибитися - без проблем знайшла би ширший список літератури в Інтернеті чи в бібліотечних каталогах. Простий перелік цитати 1001-ої феміністки не може запам'ятатися. По-друге, ці статті та книжки описані настільки поверхово і беззмістовно, що прочитання цієї книжки стало марнуванням часу. "Олександра Коллонтай - авторка великої кількості праць. Чи не найбільше привертає увагу її стаття "Нова жінка" (1913), у якій революціонерка описала ідеї так званої нової жінки". Вичерпно, дякую.

Дуже слабко і кумедно в розділах про "жіночу" соціологію, яка нібито критикує наукову класичну методологію та пропонує досліднику емоційно впливати на опитуваних (що в принципі нівелює отримані результати) та про "жіночу" теологію, яка критикує релігійні догми (ну ця відома релігія без догм, звісно). Також у книжці зустрічаються сексистські висловлювання, де ідеться про важливість специфічно жіночих рис, цінностей (тобто жінки далі сприймаються як однорідна маса істот, що хочуть піклуватися про інших, всіх мирити та інше).

І найголовніше - зміст не відповідає назві, що також дивує. Авторка не називає і не пояснює, хто і чому боїться фемінізм. І не обгрунтовує, чому його не варто боятися (те, що "фемінізм" - "він", це нічого, не образить нічиї погляди?). Починаючи з другої хвилі фемінізму, у різних жіночих організацій та активісток виникають конфлікти в поглядах, а на думку самої ж авторки, в пост-радянських країнах феміністки маргіналізовані та не мають реального впливу. Відповідно, не варто боятися феміністок тому, що вони ні на що не впливають і корисного нічого не роблять.

Хтось не хоче втрачати своїх привілеїв. Хтось боїться жити, не відповідаючи стандартам. А когось ятрить питання: «Та куди ці фемки пхнуться, шо їм ше треба?» Кому що болить. ⠀ Я, напевно, теж колись боялась, інакше чому б грала на випередження? Феміністка, але не підтримую вульгарних Femen. Феміністка, проте навіщо було палити бюстгальтери. Ось ця біда – «феміністка, але…» – якийсь час переслідувала мене, і вибивати з себе питання «Чи хороша я феміністка?» можна лише знаннями. У певному сенсі фемінізм в Україні все ще переживає Темні віки. Ніби всі чули про нього, але, не розібравшись, вже каменують, вже хочуть палити за відьомство. Кожен страх походить від незнання. Не знаєш, що ховається у сутінках? Боїшся темряви. Не знаєш про фемінізм? Починаєш боятись. ⠀ І всім, хто боїться, слід давати почитати підручник Тамари Марценюк. Структурований, лаконічний та насичений. Мені подобається, що авторка розповідає про різноманіття течій та хвилі фемінізму. Важко щось судити і не знати історії, правда? Мені подобається, як пані Марценюк розповідає про фемінізм у взаємодії з релігією та націоналізмом. А ще більше подобається те, що вона не забуває про цей рух в Україні. ⠀ Якщо не лукавити, після прочитання стало якось сумно. У школі на уроках історії мені розповідали про великі чоловічі битви, проте не розказували, хто я. Як я здобула права голосу? Як я можу навчатись в університеті? Всі битви вивітрились з голови, а питань стає все більше. У школі була HIStory, от і все. Добре, що у «Чому не варто боятись фемінізму» є стільки корисних посилань, книг та фільмів. ⠀ 10 непомітних візитів Сімони де Бовуар до Києва з 10.