Кобзар

Не питайте, чорнобриві,
Бо люде не знають;
Кого бог кара на світі,
То й вони карають...
Люде гнуться, як ті лози,
Куди вітер віє.

Отаке-то на сім світі
Роблять людям люде!
Того в'яжуть, того ріжуть,
Той сам себе губить...

А правда наша п'яна спить.

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра

Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб'є живе серце
За свою країну!

Тяжко дітей годувати
У безверхій хаті,
А ще гірше старітися
У білих палатах...

НАЙМИЧКА

Недавно, недавно у нас в Україні
Старий Котляревський отак щебетав;
Замовк неборака, сиротами кинув
І гори, і море, де перше витав.
Прилинь, сизий орле, бо я одинокий
Сирота у світі, в чужому краю.

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину,
Щоб не довелося москаля шукать.