Ще одна прекрасна альтернативна історія від українських сучасних прозаїків, вірніше від авторкині Світлани Тараториної. Здається, що вона в своєму романі поєднала те, що не поєднується - людей і людиноподібних, тобто нечисть. І не просто поєднала, а вони живуть і співпрацюють в одному світі. І не де-не-будь, а в славному місті Києві.
Між людьми, що керують великою Імрерією, сновигають і навіть займають керівні і відповідальні посади чорти, перевертні, лісовики, мавки, вовкулаки, та інші нечисть. І всі вони чекають на повернення свого пращура - Змія. Коли він прийде, невідомо, та організація змієпоклонців уже шириться столицею. І учасників стає все більше, і більше, і з ними повʼязані убивства, принесення в жертву, та інші страшні злочини.
І безпосереднє відношення до всього цього має Олександр Петрович Тюрин, слідчий з особливо важливих справ, людина на початку роману. Але вже наприкінці першої глави все міняється. І тепер він точно знає як то, бути людиноподібним, свого роду ізгоєм, адже щоб там не говорили про рівність і все інше, люди до нечисті завжди ставляться упереджено. Вони перші підозрюються при скоєні злочинів, на них дивляться зверхньо, та й відносяться часто, як до нижчої раси.
На початку історії здається, що то випадковість, що поїзд Тюрина застряг у місті, в якому він менш всього хотів би опинитися. І розслідування смерті хлопчика, то всього лиш потреба скоротити час. Та події розвиваються бурхливо. І ось він уже живий мертвець, не людина, і перебуває на постійному місці роботи у Києві, і в помічниках у нього вовкулака Топчій, який зробив його таким, мертвим, а живим зробив його лікар Гальванеску. Коротше кажучи, дуже все складно, та ще й спойлерно до того ж.
Але в жодному разі не випадково. І причина тому - батько Олександра Петровича, який розбудив Апі, пообіцявши принести їй жертву, власного сина.
Сам роман ох який не простий. Він складається з пʼяти частин, в кожній з яких ведуться розслідування вбивств, як пізніше виясниться, всі вони повʼязані між собою, і в кожному є ключ, щоб призвати Змія. Ну а сама ключова фігура, звичайно ж, Тюрин. І Змій.
«Але Обадія Змій — наполовину людина, наполовину нечисть — з’явився на світ усупереч усім законам. І став легендарним воїном, царем людиноподібних не за фактом народження, а за власним вибором. Він знищував людей, утверджуючи право людиноподібних, боровся зі своєю людською сутністю і боявся зустрічі з матір’ю. Не міг пробачити, що вона його покинула, але найбільше страшився свого віддзеркалення в її очах. Кого б побачила змієнога богиня — людиноподібного чи людину? Наприкінці життя Змій знайшов відповіді. Пішов на смерть, щоб зупинити війну, бо нарешті примирився зі своєю сутністю.»
Це якесь, правду кажучи, історично-політичне фентезі. Тут вперемішку і реальні події, і вигадані, та й часто зустрічаються знайомі імена: Тарас Шевченко, Віщий Олег, Дмитро Донцов, Сікорський. І це ще велике питання, люди вони, чи людиноподібні. Сміливо, правда?
Згадується Верховна рада, навіть проходять засідання, ну що вже говорити про суперництво фракцій.
Ну і звичайно ж пробігтися ще раз знайомими місцями дуже приємно. Кирилівська церква, Лавра, Труханів острів, Дім Барона чи Поділ – це все мій рідний Київ, серце мого народу.
Дуже рекомендую поціновувачам темного фентезі. Це фантастично цікаво.
І ще маю надію на продовження. Чому б не помріяти?
Перевод.
Еще одна прекрасная альтернативная история от украинских современных прозаиков, вернее авторки Светланы Тараториной. Кажется, что она в своём романе соединила то, что не совмещается – людей и человекоподобных, то есть нечисть. И не просто объединила, а они живут и сотрудничают в одном мире. И не где-нибудь, а в славном городе Киеве.
Между людьми, руководящими великой Имерией, снуют и даже занимают руководящие и ответственные должности черти, оборотни, лешие, мавки, вурдалаки и другая нечисть. И все они ждут возвращения своего предка – Змея. Когда он придет, неизвестно, но организация змеепоклонников уже распространяется по столице. И участников становится все больше, и больше, и с ними связаны убийства, принесение в жертву и другие страшные преступления.
И непосредственное отношение ко всему этому имеет Александр Петрович Тюрин, следователь по особо важным делам, человек в начале романа. Но уже к концу первой главы всё меняется. И теперь он точно знает как это, быть человекоподобным, своего рода изгоем, ведь чтобы там не говорили о равенстве и всё остальное, люди к нечисти всегда относятся предвзято. Их первых подозревают при совершении преступлений, на них смотрят свысока, да и относятся часто, как к низшей расе.
В начале истории кажется, что это случайность, что поезд Тюрина застрял в городе, в котором он меньше всего хотел бы оказаться. И расследование смерти мальчика, это всего лишь потребность сократить время. Но события развиваются бурно. И вот он уже живой мертвец, не человек, и находится на постоянном месте работы в Киеве, и в помощниках у него оборотень Топчий, сделавший его таким. Ой нет, собственно мёртвым, но живым сделал его врач Гальванеску. Короче говоря, очень всё сложно, да еще спойлерно к тому же.
Но никак не случайно. И причина тому – отец Александра Петровича, разбудившего Апи, пообещав принести ей жертву, собственного сына.
Сам роман ох который не прост. Он состоит из пяти частей, в каждой из которых ведутся расследование убийств, как позже выяснится, все они связаны между собой, и в каждом есть ключ, чтобы призвать Змея. Ну а самая ключевая фигура, конечно же, Тюрин. И Змей.
«Но Обадия Змей — наполовину человек, наполовину нечисть — появился на свет вопреки всем законам. И стал легендарным воином, царем человекообразных не по факту рождения, а по собственному выбору. Он уничтожал людей, утверждая право человекоподобных, боролся со своей человеческой сущностью и боялся встречи с матерью. Не мог простить, что она его покинула, но больше всего страшился своего отражения в ее глазах. Кого бы увидела змееная богиня — человекоподобного или человека? В конце жизни Змей нашел ответы. Пошел на смерть, чтобы остановить войну, потому что, наконец, примирился со своей сущностью.»
Это какое-то, по правде говоря, исторически-политическое фэнтези. Здесь вперемешку и реальные события, и вымышленные, и часто встречаются знакомые имена: Тарас Шевченко, Вещий Олег, Дмитрий Донцов, Сикорский и многие другие. И это еще большой вопрос, люди они или человекообразные. Смело, верно?
Упоминается Верховная рада, даже проходят заседания, ну что уж говорить о соперничестве фракций.
Ну и конечно же пробежаться еще раз по знакомым местам очень приятно. Кирилловская церковь, Лавра, Труханов остров, Дом Барона или Подол – это мой родной Киев, сердце моего народа.
Очень рекомендую ценителям чёрного фэнтези. Это фантастически любопытно.
И еще имею надежду на продолжение. Почему бы не помечтать?
64 понравилось
