Оскар и Розовая Дама

Она посмотрела на меня, взмахнула ресницами, и у меня возникло ощущение замедленной съемки: воздух стал воздушнее, тишина тише, я будто шел по воде, и все менялось по мере того, как я приближался к ее постели, освещенной невесть откуда падавшим светом.

- И Ной понял, что его невероятная затея удалась: он спас все Божий творения!

— А почему же Бог не спас их сам? Ему что, все равно? Или Он был в отпуске?

— Почему ты говоришь «господин Понс»? Надо говорить «отец мой».

— Я говорю так, как считаю нужным. Господин Понс отлично знает, что я терпеть не могу попов, всю жизнь не даю им спуску и от их облаток меня просто тошнит. Я фармацевт, первая женщина-фармацевт во всей Бельгии! С дипломом! Я училась, я занималась науками. Какой там «отец»!.. Пусть его другие так величают.

"Отец любит тебя, Жозеф. Быть может, он любит тебя неловко или не так, как хотелось бы тебе, однако же он любит тебя так, как никогда не полюбит никого другого и как никто другой никогда не полюбит тебя".

Життя - таки дивний подарунок. Спершу ми перебільшуємо: вважаємо, що подароване нам життя вічне. Згодом ми ним легковажимо, нам здається, що воно пусте, надто коротке, ми майже готові позбутися його. Нарешті ми усвідомлюємо, що це не дарунок - а лише позика. Тоді ми намагаємося заслужити його.

- Ви хочете скахати, що "Життя" не має рішення?

• Я хочу сказати, що "Життя" має багато рішень, а тому - жодного.

- Вони мене бояться. Вони не зважуються розмовляти зі мною. І що більше не зважуються, то більше мені здається, що я почвара. Чому я їх так тероризую? Невже я такий потворний? Від мене тхне? Я став ідіотом, не усвідомлюючи цього?

• Вони бояться не тебе, Оскаре. Вони бояться хвороби.
• Хвороба - це частина мене. Вони не повинні поводитись інакше через те, що я хворий. Чи вони можуть любити лише здорового Оскара?

- Чому Бог допускає, щоб ми хворіли. Або він недобрий. Або не дуже вигадливий.

• Оскаре, хвороба - як смерть. Це даність. Вона не є покаранням.
• Одразу видно, що Ви не хворі.

- Про що ж я йому напишу?

• Виклади свої думки. Ті, які не вислювлюєш; саме вони тиснуть, міцно вкорінюються, лягають тягарем, знерухомлюють тебе. Якщо ти мовчатимеш, то перетворишся на смердюче сміттєзвалище старих думок.

Лікарня - суперсимпатичне місце, де повно дорослих у гарному настрої, які голосно розмовляють, багато іграшок і рожевих пань, які хочуть гратися з дітьми, а також друзів, які завжди готові прийти на допомогу. Коротше кажучи, лікарня - це рай, якщо ти належиш до хворих, які радують.