Мене надзвичайно заворожують саме такі початки, подумки готуєшся до карколомних подій , і вже готовий провалитися у розповідь з головою, адже з тобою говорить сам головний герой: «І отже, з самого початку. Мені двадцять два роки, і я зовсім не знаю, що робити зі своїм життям. Я закінчила університет, але не хочу працювати за спеціальністю, та я й спеціальність якась кумедна – іноземний філолог. Я хочу бути художником, але батько суворо заборонив мені навіть думати про це. Я не знаю, куди податися. Я говорю англійською краще, ніж російською, я знаю німецьку й іспанську, вмій грати на піаніно, їздити на лижах, танцювати танго. Я закінчила Львівський університет з відзнакою. Я стою на виїзді з заправки скраєчку, десь усередині Німеччини, і ловлю машину, щоб їхати автостопом сама не знаю куди….» Я очікувала, що книга буде цікава, «родинна сага» - обіцяла обкладинка, мій улюблений жанр, але щоб була настільки жива, дихаюча історія, мабуть, ні. Сюжет може й не новий у сучасній українській літературі, історія членів однієї великої родини, на тлі історії України: розкуркулення, розстріли, арешти «ворогів народу», війна, «совіти» на Західній Україні, табори, втеча слідом за німцями на Захід, КДБ, еміграція…, але подання…розповідь від серця. Особливо, коли знаєш, що авторка використовувала матеріали судових справ брати й сестри своєї бабці, свого прадіда та інших засуджених родичів з архіву СБУ. Книгу «проковтнула» за добу, постійно переносилась думками до історії свого роду, такої ж заплутаної, повної страждань, життєвих негараздів та звичайного людського щастя. Ставлю книгу на поличку до своїх улюблених.
До речі, коли читала книгу, зрозуміла, що ця авторка мені знайома, за книгою «Хутір», що вийшла у видавництві «ВСЛ» Львів, тим паче, що книги дещо перекликаються.
18 понравилось
