«Роман-газета», 1963, №13(289). Тронка

Так і треба жити - з зубами навискал. Ставиись до всього на світі з гуморком - у цьому самозахист і мудрість людини нашого часу.

- Що ж ти хочеш від життя?

• Небагато. Просто жити, працювати, як усі... Хочу, щоб брехні від мене не вимагали - дуже не люблю брехні. Не хочу голодовок, про які ти розповідала, війни не хочу, арештів, тюрем... Працювати - це да! Праця - мій Бог, її люблю.

Недаром кажуть, що в кожній жінці три краплі гадючої крові є...

Серед тих, хто пішки ходять, теж люди різні є: і безкрилі й крилаті.

Кажуть, що є люди, яким важко перебороти в собі бажання кинутись з висоти - безодня їх втягує, заманює, кличе, щоб кинутись, щоб спробувати ніколи не пробуваного...

Про людину кажуть, що вона велетень, Бог, гігант. І хіба ж не так? Володітиме небом, матиме владу над грозами, над стихіями, все небо буде їй підвладне, - з блискавицями, з дощами, з нуртуванням хмар! Всі могутні сили природи будуть послушні людській волі, порухові людської руки.

Нету таких академий, чтоб набирали дураков, а выпускали умных.

Яка зараз, в атомний вік, може бути любов?

Малою стає планета, а людина велетнем стала. Вона може зруйнувати це небо, хоча й не може його створити знов. Спроможна спалити хмари, що ото рожевіють на сході, але знову не витворить їх. У владі людини — отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоч потім очистити їх вона вже ніколи не зможе... Але якщо може людина так багато, то під силу їй і припинити все це!

Ти щастя шукай, правди в усьому дошукуйся, а не нових свiтiв! Та тiльки якраз в тому шуканнi, може, i щастя його найбiльше... Така вже, видно, природа людська: вiдiмкнув дев'ять замкiв, хочеться вiдiмкнути й десятий...