Многие лета. Благие лета

Чимось нагадує "Анастасію" В.Мегре. Так само виникають серйозні підозри з приводу автентичності авторського тексту.
Книга написана без жодного сюжету у вигляді безперервного ряду премудрих порад і настанов з приводу харчування, режиму дня, способу життя і т.п. Подається це все досить хаотично, постійно перескакуючи з теми на тему.
Настанови, які обіцяють зробити Вас здоровими і щасливими базуються, нібито, на величезному життєвому досвіді карпатського довгожителя. Але виглядає наче автор просто зібрав до купи поради з популярних нині журналів про здоров’я і видав таку компіляцію прикриваючись чужим авторитетом. Будь-який лікар Вам скаже, що журнали а-ля "Бабушка", "Дєдушка", "Пантелеймон" і т.д. часто є дуже небезпечними, оскільки не базуються на якихось медичних знаннях, а лише на примарному власному досвіді. Люди слідуючи розміщеним у них порадам ставлять під загрозу своє здоров’я і життя. Так само небезпечною є і ця книга.
Багато описаних порад є прописними істинами, які всім і так відомі. Велика частина справді корисні. Деякі ж несуть в собі реальну загрозу:

Моя рідна тітка намагаючись вилікуватися від раку слідувала всім подібним порадам, але вже п’ять років, як її нема...

Як Ви думаєте, що буде з діабетиками, коли вони почнуть лікуватися капустою, а хворі на рак замість операції питимуть калиновий чай?

Якщо Ви не в курсі, то токан - це закарпатська мамалига заправлена шкварками. Як вона лікуватиме каміння в нирках одному Богу відомо. Про свинячий жир з медом від туберкульозу я промовчу...

Без коментарів...

Цікаво, скільки грошей мав дідусь, який жив у хижі на високій горі, що зробився кваліфікованим фінансовим консультантом?

Кілька років тому, перед Великоднем схожі слова висіли на білбордах усієї України за підписом митрополита Володимира. Чи то Блаженнійший також підпав під чари діда Андрія і розтягнув "Многії літа" на цитати, чи то піарники УПЦ не поскупилися і встановили рекламні щити навіть у карпатських лісах...

Містики твору додає також особа доктора мед. наук, академіка В. Білонога. Цей поважний лікар написав хвалебний відгук про цю книгу. Одна лише біда, що в списках жодних академій такого доктора нема і ніде крім книг Дочинця його ім’я не зустрічається. Жодних публікацій...
Чесно кажучи мені соромно, що ця книга, мого між іншим тезки, стала найрейтинговішим бестселлером в Україні. Соромно...

У 2013 році мені попалася книга Мирослав Дочинець про Андрія Ворона. Зібрані в ній висловлювання здалися настільки ємними, а мереживна манера письма настільки захопливою, що я сів і запоєм прочитав всю книгу, практично не знаючи української.
Потім був "Вічник" - дивно глибокий твір, з приголомшливо багатою мовою. Автор чудово модифікував і вмонтував в роман спогади і заповіді столітнього старця з першого твору, які дуже по-домашньому, зсередини, і по-новому розкривали побут, вірування, інтереси древніх слов'ян, і, головне, вручали в дар якусь первозданну мудрість, взяту , здавалося, прямо у матінки-Землі. Однак, ця штучка потрапила мені російською мовою і, читаючи її, я розумів, як втрачає текст в перекладі. І справа навіть не в тому, що перекладачеві не вистачає вокабуляра, суть залишається, пропадає мелодійність, плинність, смак. Тоді я вперше зрозумів, що хочу вивчити мову.
З "Криничаром" я не повторив помилки з мовою і з насолодою купався в дивовижному карпатському лінгвістичному озерці. Упевнений, навіть вроджені українці зможуть поповнити свій словниковий запас рідкісними, часом забутими перлинами рідної мови, як, втім, і насолодитися сюжетом.
Загалом, я купив майже всі тексти пана Мирослава... Ось і зараз, шановна редакціє...

Ця книга - ніби бесіда з наставником, якого я так і не зустріла у житті. Мудрим товаришем, який має досвід і говорить простими словами про складні речі.

У цій книжці зібрані поради: дещо ідеалістичні, подекуди наївні, але здебільшого правдиві і глибокі. Бо якби я мала друге життя, я би провела його на природі і все сказане у книжці «Многії літа. Благії літа» Мирослава Дочинця мало б для мене першочергову актуальність.

Мені близька ідея бути ближчими до своєї природи, власної суті. Прислухатися, куди тягне душа.

Моя лежить ближче до власного будинку, маленького садочку, землі і затишку. Тому мені близькі поради, що автор надає у цьому виданні.

Якщо ж ви людина 21 сторіччя і вилазки на природу для вас скоріше кара, аніж бажана необхідність, то ця книжка най почекає на доречніший час.

А всім іншим раджу цю та інші книжки Мирослава ️- кожна з них віддає теплом, життям, щирістю і світлом!