У пошуках істини (клубочком нитки)
Своєї долі не збіжиш. І не сховаєшся від своєї отрути, вона й так тебе знайде.
Мирослав Дочинець… Читала вже його книги – чи «Многії літа. Благії літа», чи «Булава і серце» - в пам’яті лишилися теплі спогади про автора. Цього разу до рук потрапила «Мафтей. Книга написана сухим пером». Завжди чомусь на неї не вистачало часу, але – вона таки дочекалася! :)
Писати для мудрих – нема потреби, для дурнів – нерозумно. Отже – для себе самого, аби засмакувати розкіш творення, що містить у собі щось із дурня й мудреця. Подив до себе самого…
Перше, обкладинка зроблена доволі інтригуючи. Білий колір в поєднанні з коричневим нижче. Назва Мафтей – вироблена золотими літерами. Перед автором і назвою – етюд, замальовка обличчя. Однозначно професійна робота, так і хочеться почати читати! :)
Друге, однозначно МОВА автора. Це доволі цікавий аспект, бо на сторінках постійно зустрічається поєднання різних стилів. Ніби Закарпаття, а проте – там намішано абсолютно багацько різних мов. Ніби лемки, мадяри, русини - справді цікаво. Єдине – на сторінках постійно пишеться Мукачово (стор. 4, 340, 310,116) - хоча можливо то знову таки діалект.
Звернула увагу, бо на екскурсії в замку Шенборна гід неодноразово наголошував, що правильно взагалі Мукачеве (то було ще в 2016 р.). Зараз, вже однозначно визначилися – Мукачево. Тому третє трактування автора особливо кидалося в очі.
Мукачово город не білих, а сірих стін, одначе воно променить теплий посвіт, як загублене перо ангола.
Третє, це мудрість. З кожної сторіночки зільник Мафтей відкриває життєву мудрість. Як чинити правильно, по - совісті, як чути серце. Як краще доглядати за волоссям, а ще краще за душею. Золоті вирази – виділено іншим шрифтом. Тому читаючи насолоджуєшся кожним словом. Ніби смакуєш дорогоцінний десерт.
Може, він був і не дурний, той чоловік. Але ж найбільше дурниць говорять розумні люди.
Четверте, це сюжет. То не якийсь стандартний детектив. Не звичне розслідування, як ми до того звикли. Це поєднання фільму Нюхач, але з карпатським присмаком та сленгом. :)
П’яте, це однозначно атмосфера - Ріка Латориця, Тиса, замок Паланок, Солтвино, Ференц Ракоці – незмінні атрибути Закарпатського краю.
Книга однозначно відрізняється від інших. Вона розповідає своє, несе своє слово, свою ідею. Мені сподобалася, за ті 5 плюсів, що відокремила для себе.
П.С. Браво авторові і Видавництву!
Якщо довго не знаходиш те, що шукаєш, значить, воно під ногами.
8 понравилось
