Багато шуму з нічого й ні до чого
Книга більше нагадує твір-роздум на вільну тему. Вона не навчить Вас поєднувати кар’єру та сім’ю, прочитавши її Ви не станете гуру мультизадачності. Авторка всю книгу кружляє колами, незалежно від піднятої проблеми. Весь час один і той же алгоритм: 1. Оголосити проблему; 2. Критика позиції чоловіків щодо жінок; 3. «Згладження кутів» проблеми і заява, що це загальна суспільна проблема; 4. Заклик щось змінювати, але що саме і як – автор не знає.
Від так, автор не просуває радикальні феміністичні погляди, не доводить належним чином вини чоловіків/жінок у проблемі, навіть належним чином не освітлює її (якщо не враховувати посилання на думки інших жінок у інших книгах або взагалі на думки своїх подруг), а в кінці залишає читача з розумінням, що нічого нового він не дізнався, він й так знав про ці проблеми суспільства до цього. Не знаю кому ця книга може відкрити очі чи вказати на актуальні проблеми, які до цього читач не помічав. Якщо перевести її до підліткової літератури, можливо у неї буде такий шанс. Додатково хочу навести Вам і розібрати одну цитату з книги:
«У 2014 році Гарвардську бізнес-школу закінчили понад 25 000 осіб — покоління бейбі-буму, покоління Х та покоління 2000-х. Приблизно половина жінок збиралися «взяти на себе обов’язок з виховання дітей», а це значить, що вони самі налаштувалися нести подвійний тягар, змагаючись із чоловіками-колегами, які мають значно більше часу та енергії для роботи. Ба більше, майже 3/4 жінок середнього віку та 2/3 жінок покоління Х, які не сподівалися побачити себе в ролі нянь, опинилися на цьому місці. Треба визнати, що зараз чоловіки виконують набагато більше хатньої роботи, ніж їхні тати. Навіть реклами мийних засобів адресовані зараз до чоловіків так само, як і до жінок. Проте загалом на жінок досі лягає більше домашнього навантаження».
Цікаво, чому ж тоді на жінок лягає більше навантаження? Саме на жінок, а не на подружжя, якщо чоловіки стали більше працювати по дому, готувати, доглядати дітей + з’явились купа різної побутової техніки, яка полегшує життя. Однак, розглянемо джерело, на яке посилається авторка.
Ці висновки ґрунтуються на опитуванні Pew Research серед 2511 дорослих в цілому по всій країні, проведеному в листопаді-грудні 2012 року та аналізі Американського опитування використання часу (ATUS). ATUS, який розпочався у 2003 році, що є національним телефонним опитуванням, яке вимірює кількість часу, який люди витрачають на різні заходи протягом дня. Тобто аналіз і перевірка фактів не проводився, це лише статистика на основі анкетного опитування по телефону. Але нехай, переглянемо статтю.
Приблизно 60% домогосподарств з двома батьками з дітьми віком до 18 років мають двох працюючих батьків. У цих домогосподарствах батьки в середньому витрачають більше часу, ніж матері на оплачувану роботу, тоді як матері витрачають більше часу на догляд за дітьми та домашні справи. Однак, коли їх оплачувана робота поєднується з роботою, яку вони виконують вдома, батьки та матері несуть майже рівне навантаження
Неочікувано, правда? йдемо далі.
Кількість часу, витраченого батьками на домашню роботу, також суттєво змінилася. Час, проведений батьками за домашніми справами, з 1965 р. Зріс більш ніж удвічі (із середнього значення приблизно чотири години на тиждень до приблизно 10 годин). Час матерів за домашніми справами значно скоротився за той самий період (з 32 годин на тиждень до 18)
Виявляється, що на домашні справи жінки витрачають більше за чоловіків, але не у 100500 раз, а у 1,8 рази. При цьому їхня зайнятість хатніми справами зменшилась майже у 2 рази (дякуюємо пральній машині та мікрохвильовці).
Коли оплачувана робота, догляд за дітьми та робота по дому поєднуються, батьки в домогосподарствах з подвійним доходом мають більш рівний розподіл праці, ніж батьки в домогосподарствах з одним доходом. У домогосподарствах з подвійним доходом батьки в середньому витрачають 58 годин загального робочого часу на тиждень порівняно з 59 годинами для матерів. У домогосподарствах, де батько є єдиним годувальником, його загальне навантаження перевищує навантаження дружини або партнера приблизно на 11 годин (57 проти 46 годин на тиждень). У домогосподарствах, де мати є єдиним годувальником, загальне навантаження на неї перевищує навантаження її подружжя чи партнера приблизно на 25 годин (58 проти 33 годин на тиждень).
При рівній зайнятості та рівних доходах батьки витрачають однакову кількість часу на дітей – ось ключове в цій статті. При цьому, не дуже зрозуміло чому жінки витрачають більше часу, якщо вони є єдиними годувальницями. Можливо, тут в статистику враховується те, що жінки частіше працюють на менш кваліфікованій роботі/відповідно до своєї кваліфікації, що переважно є нижчою за чоловічу (+ не забуваємо, що при прийняті на роботу ніхто не відміняв старий-добрий сексизм на території СНГ), а тому вимагає більше часу, однак це лише моє припущення. І ще одне, цікаво було б подивитись який відсоток сімей від загальної кількості складають сім’ї, де тільки жінка заробляє гроші.
Водночас, не можу не відзначити, авторка має багато думок, що є правильними, однак навряд чи будуть новими для Вас, ось деякі з них:
Чесно кажучи, усі пари, які допускають, що вони мають рівні можливості в сфері батьківства та професійних прагнень, згодом відкривають, що повна зайнятість обох і двоє чи більше дітей на додачу, часто разом з відповідальністю за похилих родичів — просто їм не до снаги
Жінки, які планують погоджуватися на кожне підвищення, яке їм пропонує компанія, потребуватимуть партнера, який буде підтримувати їх, беручи на себе всі домашні клопоти або хоча би основні з них, так само, як цього потребує чоловік-керівник
Талановитий митець знає, як дозволити своєму творінню розвинути власну цілісність, формувати себе під наглядом, а не під повним контролем. Це так само, як бути батьком. Хороший батько має глибокий зв’язок із дитиною, але знає, коли дозволити йому або їй піти власною дорогою, а також розуміє, як виховати незалежну, самостійну особистість, а не просто різновид «міні-себе»
Схоже, що своєю популярністю книга зобов’язана авторитету авторки серед «біля феміністичних» кіл та причетності до політичного життя США. Сама по собі книга не варта уваги не тому, що я не згоден зі всіма словами авторки. Просто вона не відкрила для мене нічого нового, вказала на ті проблеми, що вже всім відомі, а розповідь автора чи її роздуми нікуди не призводять.
Однак, Ви все ж можете спробувати. Книга «Між двох вогнів» базується на статті Анни-Марі Слотер «Чому жінки не можуть досягти всього», опублікованій в The Atlantic. Раджу Вам прочитати статтю та не витрачати свій час на цю відверто посередню книгу.
1 понравилось
