Помните знаменитую шварцевскую пьесу? Когда Ланселот убил Дракона, его ждал небольшой сюрпризец. Оказалось, что для власти над людишками совершенно не обязателен Дракон как таковой — вполне достаточно того, что в головах этих самых людишек существует идея дракона. Но это было не самое худшее.

И даже то, что Дракон оказался не один — это тоже было не самое худшее. Про это не сказано у Шварца, но вполне логичным это было: «на Земле весь род людской», знаете ли, генерирует столько ненависти, злобы, зависти, алчности и тому подобных эмоций… тут хватит гораздо, гораздо больше, чем на одного. И хватило.

Дальше...

Даже, знаете ли, с переизбытком. Таким, знаете ли, переизбытком, что даже сами драконы от этого в конце концов передóхли… хотя, может, и не только от этого, чёрт их знает, этих драконов. Не так уж оно и важно. Потому что вроде как хорошо же, нет?

Хорошо, да не дюже. Потому что — и вот это уже самое худшее! — все вышеперечисленные эмоции, в драконах сконцентрированные, никуда не делись. В полном соответствии с законами сохранения. И там, где дохли драконы, остались валяться ихние кости, и места те… В общем, хреновые это места. Совсем хреновые. Не те это места, куда стóит ходить. Вот.

То есть даже приближаться к ним никак не рекомендуется. Обычного человека магически заколбасит так, что мало не покажется никому (чем крупнее кость, тем сильнее заколбасит, опять же по законам сохранения). Но бывают люди с особым талантом — те могут «усыпить» древние кости, и тогда их можно будет взять в руки, перемолоть в порошок… а у порошка того весьма широкий спектр применения. Яды, наркотические присадки, ну вы поняли.

Главная героиня книги — школьница, которая таким талантом обладает. И мутит вместе с друзьями-одноклассниками маленький бизнес. Девочку понять можно: не за горами выпуск, хочется поступить в университет, а денежку на это где ж взять? И было у неё всё более-менее нормально (не считая некоторых проблем в семье, но это у многих так, у неё ещё не самый худший вариант)… а потом грянуло.

На руках партия товара, однако старшеклассник, через которого предполагалось сбыть, арестован за это самое и погиб при попытке бегства, тут девочке и её одноклассникам открывается нехорошая правда об их маленьком бизнесе — до этого они наивно полагали, что «усыплённые» при выкапывании кости становятся безвредными (за исключением, естественно, чисто фармакологического действия). В стране стремительно закручиваются гайки, избавиться от товара (даже путём выбрасывания на помойку) вдруг становится решительно невозможно, а тут в школе появляется загадочный обаятельный учитель и он же учёный, поставивший целью сделать людей неподвластными магии драконьих костей — для каковых опытов ему как раз остро нужен товар…

Мультисказочная реальность этой книжки не то чтобы совсем шварцевская (вот именно такой реальности у Шварца ни в одной пьесе нет, хотя «Тень» и близка)… но по духу — шварцевская вполне. Буквально с первого взгляда угадываются отсылки к гофмановскому «Щелкунчику» и андерсеновскому «Огниву»… и, пожалуй, хватит об этом, а то читать будет неинтересно. А уж вот это абсолютно в духе Шварца:

— Никто, — наставительно сказал человечек, — никто не смеет умирать, если мы ему запретили. И никто не будет умирать. Даже если его убили.

И это не метафора, а самая что ни на есть тамошняя реальность. Там нельзя погибнуть на необъявленной войне, потому что тебя же там официально не было. Не говоря уж о том, что самóй войны-то официально не было — было… хм… оказание помощи где-то «там вдали за рекой», нет-нет, никаких военных действий, что вы, добровольцы на заработки ездили…

Параллели чувствуете? Есть в книге и немалый антиутопический элемент, в коем изрядно чувствуется её происхождение, но тут давайте подробнее.

«Порох из драконьих костей» был написан в 2015 и тогда же опубликован по-украински. Книга декларируется как первый том будущей трилогии «Эпоха Киновари» (второй должен называться «Драконьи Сироты», и вполне возможно, что он уже написан). Номинировалась на премию «Книгуру», дошла до финала. В 2016 был опубликован на русском языке журнальный вариант — «Октябрь» № 6, там же, где и «Звездолёт с перебитым крылом» Веркина.

Несколько месяцев журнал стоял на полке, я всё нацеливался «Порох» оттуда прочитать, но толком нацелиться не успел — дали почитать ту самую украинскую книжку. Прочитал, и буквально через несколько дней наткнулся в сети на полный русский текст. :)

Насколько я понимаю, оба варианта — и русский, и украинский, — являются авторскими и равно оригинальными. Русского бумажного издания на момент написания этих строк (24/07/2017) пока не существует… найти, по крайней мере, ничего не удалось. Ищите электронку, оно доступно. На букмэйте, например, по подписке есть.

Читать же определённо стоит, ибо качественное подростковое фэнтэзи. Городское, в современном антураже. С современными — очень современными и своевременными — реалиями. Да-да, это я с намёком на ту самую антиутопичность. Я себе позволю ещё только одну цитату, которую всячески рекомендую к практическому применению:

Запомни главное: никогда не связывайся с властью. С, хэ-хэ, государством. С ним хлебно и тепло, и живот не болит, но в конце концов у тебя останется два выхода, девочка. Молча жрать яд или торговать им. Хотя, если подумать, разницы между ними никакой.

Золотые слова.

Людии!!! Людииии!!! Це ж прекрасно! Це просто ні в які рамки не лізе, як це прекрасно! Так, тихо. Треба заспокоїтися та розкласти все по поличках. Почнімо, чи що.

Отже, склалось так, що з автором я познайомилася раніше, ніж з його книгами) Це було на Книжковій Толоці в Запоріжжі, де я дивом потрапляла на кожну презентацію Володимира Арєнєва. Мені сподобалось його слухати. Як виявилося - читати його ще краще.

Але спочатку мені так не здавалося. Після перших 70 сторінок, я, нічого не розуміючи, думала, що не стати мені фанаткою Арєнєва ( а так хотілося), і що доведеться ставити оцінку 3. Е ні, не вийшло. Мені настільки сподобалось, що на наступний після прочитання першої книги день (а дочитала я вночі, інакше поїхала б в книжковий одразу ж), я зірвалась з місця та поїхала купувати другу книгу (а вона ще краща за першу!). Так, не забуваємо про полички. Отже, детальніше:

Сюжет: Загалом, це навіть не сюжет. Це цілий переписанний Всесвіт. Це начебто й наш світ, й не наш. Люди - такі самі як ми, розмовляють тією самою мовою, живуть в країні, яка схожа на нашу. Але все не так. Тією країною колись правили дракони, які чомусь почали гинути та падати. Тепер їхні кісти знаходить, збирає та продає дівчина на ім"я Марта. Я не можу втриматись від спойлерів, тому що це нереально. Тому що нереально стримати подиву від тих речей, що я вичитала з цієї книжки. З поваги до майбутніх читачів, я винесла перелік дивностей (які мені здаються настільки неймовірно классними, наскільки дивними) в спойлер, але якщо ви хочете як слід підготувати свої нерви до прочитання книги, можете прочитати. Життєво - небезпечних спойлерів там немає, тільки дивності:

Ну, скажіть, це ж просто шизанутись (вибачте) можна,а!?

Власні враження: Ви ще не зрозуміли? Це просто здуріти, яка книжка. Вона винесла мені мізки, вона заплутала, вона змусила нервувати за судомно заковтувати сторінки, одна за одною, вона перевернула світогляд та ще багато - багато речей накоїла зі мною. Ось такі мають бути сучасні книжки. Ось такі, беріть приклад. Коли багато загадок - але ти читаєш, та впевнюєшся, що відповіді тобі дадуть. Коли знаєш, що на цьому шаховому полі ще багато ходів, і кожен буде конем (!), і ти напружено спостерігаєш, що буде далі.

Більше я сказати не можу. Більше буде в рецензії (якщо я її напишу) на другу книгу, та в тому випадку, якщо...

БУДЕ ДОПИСАНА ТРЕТЯ КНИГААА!!! ЦЕ ТАК ВАЖКО ЧЕКАТИ НА ЗАВЕРШЕННЯ ТРИЛОГІЇ, ЩО Я ПРОСТО ПОМИРАЮ!!! ВОЛОДИМИР АРЄНЄВ, НАПИШІТЬ "ДРАКОНОВІ СИРОТИ" СКОРІШЕ, ІНАКШЕ ОДИН ВАШ ЧИТАЧ ПОМРЕ ВІД СЕРЦЕВОГО НАПАДУ. ДЯКУЮ ЗА УВАГУ

Дякую за увагу і вам,ті хто прочитав цю рецензію, а також вибачте за те, як вона написана) Можливо, роки через 2, коли я відійду від цієї книги, я перепишу рецензію, і вона буде адекватна, послідовна та дуже - дуже довга. Але, здається мені, від цієї книги я відійду не через два роки. І не через три. І не через десять.

Існує, значить, у деякому всесвіті невеличке містечко із назвою Ортинськ. Звичайне таке містечко, майже нічим не виділяється з-поміж тисяч таких самих містечок, окрім однієї речі - подеколи ви можете знайти у землі драконові кістки. Так, це не те щоб дуже звичайні кістки, є у них деякі магічні властивості. Але й доторкнутися до них ви теж просто так не зможете, спочатку їх треба знешкодити. У цьому місті такими речами займаються єгері, спеціально відведені для цієї справи людиська. Живе у Ортинську дівчина, школярка, Марта, і є у неї деяких хист до знешкодження оцих самих кісток. Саме через це у колі найближчих друзів, з якими вони шукать ці кістки, її називають Відьмою. Жартома, звісно. Так от. Нащо людям потрібні ці кістки? Навіть знешкоджені вони можуть використовуватися багатьма способами - перетерті на порошок кістки додають до спиртного та наркотиків, із них роблять щурячу отруту, etc. Підпільно, звісно, закон взагалі забороняє використання драконячих кісток. Що мені сподобалося у цьому творі, так це, світ. Він тут дуже цікавий, заворожуючий. Він не пояснений розгорнуто, підказки треба шукати у дрібницях, у натяках, у недоговореннях, і це цікаво. Оцінюю цей твір на 8 симпатичних дівчин з каштановим волоссям з 10, я ледь стримався не почати читати одразу другий том, бо третього ще нема:( І, доречі, шкода, що масовому читачу дістався пейпербек без ілюстрацій Продана, хотілося б побачити, які вони там