Перемагаючи долю. Повій, вітре!

Степ... Безкрайній, як море, величними хвилями горбів несе до обрію квітчасту піну різнотрав'я, що бавиться з вітрами та наповнює світ дузмяним потом цвітіння. Він- домівка для всякої живності, що населяє його таємні шляхи та схованки у високій траві. Тут кожна пташка, кожна тварина знає своє місце: хто ховається і тікає, а хто - ловить і наздоганяє.

хоча роботи було багато, та подружжя знаходили час для відпочинку, для пісень і вечірніх посиденьок за столом. Найбільше були раді жінки, бо рай, та й годі! Чоловіки завжди поруч, ні пана, ні урядника, ні податку. Все навкруг було своє. А в Україні, що була підвладна польскому королеві, а здебільшого- панам, окрім звичайної панщини, яку довільно встановлювали власники, хлопи були обтяжені безліччю дрібних поборів. Кожен вулик був оподаткований - платили очкове; за вола платив селянин рогове; за право ловити рибу - ставщину; за право пасти худобу - спасне; за помол борошна - сухомельщину і ще багато чого. Селянин був ніби зв''язаний з усіх боків, рани дерли з нього не тільки зайве, але у забирали найбільш необхідне - те, без чого селянську родину чекала голодна смерть.

Богдан, закусивши губу, дивився услід запорожцям. Як би він зараз звився соколом та полетів у поле чисте, на волю, як ті запорожці, що були вільні у своїх вчинках... Багато реєстрових також замріяно дивилися на цих степових лицарів, що були просолені вітром, просмолені сонцем, напечені духмяним степом. А вони, наче пси, прив'язані до своїх господарів, вимушені гавкати та чіплятися зубами навіть у своїх, на кого хазяїн покаже.

Природа цієї пори щиро віддячувала сонцю за світло і тепло, все навкруг зеленіло, пташки цвірінькали, духмяне повітря наповнювало груди, і козакам самим хотілося співати.