Фотограф

– «Боже, а якщо небо раптом перевернеться?
– То повернемо назад. Небо завжди повертається. Як добро і любов. Як життя.» (Пиріжки із шугалем)

– «Навіщо це тобі? Навколо стільки гарних і молодих жінок. …… З руками!
– Розумієш, ті жінки не такі. Душі в них якісь, не світлі, мабуть. А душа, як світлина. Може бути гарною в будь-якому тілі. Головне – правильно знайти проявник. (Фотограф)

Якби життя було фільмом, то в її фільмі були б лише виконавці епізодичних ролей, а от кандидати на головного героя не траплялись. (Пиріжки з шугалем)

Бо життя як ріка, а людина в ній як листок, що впав і несе його течією. Когось рівно й тихо. А тих, хто звик до гір і висоти, - тих кидає на бистрину, і крутить, і товче об каміння. А тоді все одно десь та й приб’є до берега. І тоді, знаєш, головне – перезимувати, перебути зиму, життя прожити. А весною, як сніги зійдуть, бог забирає душу того листка до себе. І так, поки світ світом….
(Пиріжки з шугалем)

Героям не прощають простої людськості. Тому солдати не плачуть. На людях. (Свєтка)

А люди… Вони люблять смерть, але терпіти не можуть її близького подиху. Бо він нагадує їм про малодушність , суєтність і марноту їхнього щоденного буття.(Свєтка)

У неї теж була сім’я. І чоловік – алкоголік. Вічнопом’ятий персонаж невдалої життєвої драми з пролонгованою кульмінацією. З вічно підозрілим поглядом і хронічним бажанням випити. (Любов і космос)

Люди палять торішнє листя з таким завзяттям, наче торішнє своє життя спалюють. (Їнтар)

Вона не розуміла його, а він не розумів, як можна не розуміти настільки простої істини, як кохання. (Фотограф)